Національна гвардія України: шанс для Самооборони

28-03-2017

Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння пропонує використати інтегрований підхід розбудови Національної гвардії України (НГУ), застосувавши позитивні аспекти кращих закордонних практик.

При цьому, саме досвід України у 2014 році зумовив нинішню активізацію європейських країн (особливо, Східної Європи) на шляху розбудови добровольчих воєнізованих формувань. Комплексний підхід, який передбачає широке залучення добровольців до створення системи територіальної оборони та резерву основних сил оборони під егідою структур типу національної гвардії, продемонстрував ефективність та спроможності, які можуть суттєво посилити, а за певних умов, навіть, замінити основні силові відомства.

В той же час, власне в Україні практичне застосування досвіду створення та діяльності добровольчих підрозділів в перші тижні конфлікту з РФ, не можна назвати максимально ефективним. На цей час, процес інтеграції до силових відомств колишніх добровольчих підрозділів та добровольців, які брали участь у бойових діях з березня-квітня 2014 року, фактично завершено. Однак, їх інтеграція не призвела до синергетичного ефекту в процесі модернізації та реформування існуючих силових відомств і створення нової синтетичної системи національної стійкості (national resilience), яка передбачала б широке залучення громадянського суспільства до формування системи безпеки країни. Можна стверджувати, що добровольчий потенціал 2014-2015 рр. було поглинуто існуючою системою, яка акцептувала його з мінімальними концептуальними адаптаціями.

Породжені у 2014 році нездатністю державних силових структур України ефективно протистояти агресії з боку Росії, українські добровольчі формування були досить різноманітними за своєю природою, структурою та відомчим підпорядкуванням. В подальшому, добровольчі підрозділи були інтегровані у ті чи інші державні силові структури. При цьому, інтеграція добровольчих формувань, безумовно, посилила силові відомства України, насамперед, Збройні Сили та Національну гвардію. Однак, цей процес не призвів до запуску глибинного реформування силового блоку України з точки зору створення ефективних добровольчих воєнізованих формувань, які могли б стати резервом основних сил оборони у випадку збройної агресії та виникнення надзвичайних ситуацій.

У першу чергу, це стосується Національної гвардії України (НГУ), відновлення якої у 2014 році могло стати початком процесу створення системи добровольчих воєнізованих формувань на кшталт Національної гвардії США чи балтійської моделі територіальної оборони. Однак цього не сталося. Натомість, розвиток НГУ продовжився у напрямку поступового реформування колишніх пострадянських внутрішніх військ і підвищення їх ефективності за рахунок посилення військового компоненту та переходу на стандарти НАТО в організації, структурі та озброєнні.

Безумовно, в умовах зовнішньої агресії та обмежених ресурсів, ставка на збереження військового компоненту НГУ виглядає виправданою. Так само, й збереження охоронної функції НГУ, запозичену від колишніх Внутрішніх військ, має свої резони. Тому Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння пропонує використати інтегрований підхід розбудови НГУ, застосувавши позитивні аспекти кращих закордонних практик:

- З одного боку, посилювати та підвищувати ефективність традиційного для НГУ компоненту воєнізованої поліції/«жандармерії», який забезпечить виконання завдань в рамках поточного збройного конфлікту з Росією і надалі в ході деокупації Криму та Донбасу;

- З іншого боку, сформувати в структурі НГУ постійно діючу систему добровольчих воєнізованих формувань, які, за прикладом систем оборони країн Балтії, візьмуть на себе функції територіальної оборони, сприяння правоохоронним органам на місцях, добровольчих пожежних команд, ліквідації наслідків стихійних лих тощо. Серед іншого, такий підхід буде сприяти створенню нової синтетичної системи національної стійкості (national resilience), яка передбачатиме широке залучення громадянського суспільства до формування системи безпеки країни, в тому числі, в умовах процесу децентралізації та формування нових регіональних конфігурацій в процесі створення територіальних громад.

У зв’язку з цим пропонується докорінно змінити підходи до забезпечення територіальної оборони (яка до цього часу зберігає радянські сутність і зміст та не виправдала себе з початком збройної агресії Росії проти України), виключивши цю функцію зі сфери відповідальності Збройних Сил України і передати її до компетенції НГУ, створивши постійно діючі добровольчі воєнізовані формування у системі НГУ, назвавши їх (як варіант) Самооборона України. Функціями Самооборони України, за прикладом відповідних формувань країн Балтії, можуть бути такі:

- зміцнення патріотичних настроїв громадянського суспільства України та його готовність до оборони та захисту Української Держави;

- участь у посиленні обороноздатності держави;

- участь у зміцненні та забезпеченні безпеки населення України;

- забезпечення та організація військової підготовки членів Самооборони України;

- охорона та оборона важливих об'єктів;

- охорона транспортних комунікацій;

- патрулювання районів відповідальності;

- участь у боротьбі з незаконними збройними формуваннями, диверсійними групами і мародерами;

- сприяння поліції та іншим правоохоронним органам (зокрема, прикордонній службі);

- організація та діяльність добровольчих пожежних команд;

- ліквідація наслідків стихійних лих тощо.

Для чіткого розподілення підрозділів НГУ (традиційної «жандармерії» та Самооборони України), а також підвищення патріотичної мотиваційної складової добровольчих формувань, пропонується використати традиції героїчного минулого війни України проти Росії 1917-1921 років. Тобто, для добровольчих воєнізованих формувань Самооборони НГУ пропонується використати структурні одиниці українських формувань під час війни 1917-1921 років: сотні (роти), курені (батальйони) і коші (полки). Використання таких історичних назв несе не лише моральний, а й практичний ефект, коли офіцери НГУ будуть чітко розрізняти повноцінні регулярні підрозділи та їхні іррегулярні аналоги з обмеженими можливостями навіть за назвою підрозділу.

Для практичної реалізації пропонованої концепції вважається за доцільне розробити та ухвалити закону «Про формування Самооборони України». У законі необхідно чітко визначити статус Самооборони як добровольчих воєнізованих формувань НГУ з викладенням їх основних функцій - територіальної оборони, сприяння правоохоронним органам на місцях, добровольчих пожежних команд, ліквідації наслідків стихійних лих тощо.

При цьому, формування Самооборони повинні стати постійно діючими структурами, які будуть діяти за моделлю відповідних підрозділів країн Балтії (Kaitseliit – в Естонії,  Zemessardze – у Латвії, National Defence Volunteer Forces – у Литві). Основним принципом комплектування Самооборони має стати добровільний. На користь цього говорить попередній досвід створення формувань ТрО в системі Міністерства оборони. Необхідно відмовитися від ставки на кількість, яку в принципі не можна реалізувати на практиці, на користь якості за рахунок мотивованого складу з добровольців.

Таким чином, створення у структурі НГУ системи добровольчих воєнізованих формувань – Самооборони України, які за прикладом систем оборони країн Балтії, візьмуть на себе функції територіальної оборони, сприяння правоохоронним органам на місцях, добровольчих пожежних команд, ліквідації наслідків стихійних лих, сприятиме заповненню вакууму правоохоронних та рятувальних структур в умовах процесу децентралізації та формування нових регіональних конфігурацій при створенні територіальних громад. Це також дозволить істотно розвантажити регулярні частини НГУ від вирішення другорядних завдань.

Реалізація запропонованих рекомендацій забезпечить реформування НГУ з урахуванням кращих світових практик, адаптованих під сучасні українські реалії. Це, серед іншого, дозволить перетворити нинішню «паперову армію» територіальної оборони в елемент нової системи національної стійкості (national resilience), яка передбачала би широке залучення громадянського суспільства до формування системи безпеки країни.

Михайло САМУСЬ,

заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

 

 

Читайте также
Другие материалы рубрики