Пожежа на складі боєприпасів в Балаклії. Головна версія – диверсія

05-05-2017

Міністр оборони України Степан Полторак повідомив, що попередні результати експертизи вказують на підрив складів з боєприпасами поблизу міста Балаклія.

Однак Полторак підкреслив, що слід дочекатися остаточних результатів, які будуть оприлюднені найближчим часом, інформує прес-служба Міноборони.

Зараз триває слідство по з'ясуванню причин подій тієї ночі, коли сталася надзвичайна подія в Балаклії. Головною версією є терористичний акт, робота диверсійно-розвідувальної групи,

– сказав міністр оборони під час зустрічі з представниками органів місцевої влади та громадськості Балаклії.

Він зазначив, що зараз тривають експертизи, щоб з'ясувати, яким чином було підірвано саме сховище.

Коментує Ігор ФЕДИК,

Центр досліджень армії конверсії та роззброєння:

- Вже третій рік поспіль Росія веде проти України неприховану військову агресію. Кремль продовжує підривати українську державність потужною диверсійною діяльністю яка, здається, ніколи не припинялась, а протягом останніх років лише набула нових форм і масштабів. При цьому дана діяльність становить для національній безпеки України не меншу загрозу, аніж та перманентна військова, яка йде від багатотисячного російського військового контингенту на Донбасі та вздовж нашого східного кордону. Для протистояння диверсіям противника є багато ефективних, відпрацьованих роками способів і методів, однак як показує практика, вони можуть приносити позитивний результат лише там, де керівництво держави чітко усвідомлює необхідність проведення контрдиверсійних заходів, має політичну волю для прийняття необхідних рішень і не шкодує ні сил, ні засобів для організації такої протидії. З іншого боку, відсутність таких рішень, або їх половинчастість, що, зокрема, сьогодні нерідко можна спостерігати в Україні, створюють сприятливе для диверсійної діяльності ворога середовище і спонукають його до нарощування своєї активності.

За останні роки в контексті протидії та попередження диверсійної діяльності Росії в Україні зроблено немало. До певною мірою перемог можна віднести, насамперед ініціювання реформ в секторі безпеки та оборони держави і використання допомоги та передового досвіду провідних держав світу.

Для усвідомлення важливості і в той же час складності цього процесу слід розуміти, в якому становищі підходив до реформ даний сектор. Протягом останніх двох десятків років, аж до початку російської агресії, збройні сили, органи внутрішніх справ, суди, прокуратура, служби розвідки та контррозвідки, українська оборонна промисловість займались всім чим завгодно, окрім того, для чого вони призначені. Так, наприклад, в той час, коли в армії стригли траву і білили бордюри, правоохоронні органи займались «кришуванням» та відвертим вибиванням грошей з громадян. Такі умови були якнайсприятливішими для діяльності російських спецслужб, які без проблем проникали в ці органи і ще більше підривали їх діяльність, а з цим – і національну безпеку держави.

Започатковані зміни в органах сектору безпеки і оброни України вже почали давати свої перші і дуже важливі плоди: ці органи нарешті почали працювати за призначенням. Збройні сили поступово стають одною з найбільш боєздатних армій світу і вже навчились протидіяти російським диверсіям в районі бойових дій на сході України. Попередження терористичних актів, припинення діяльності організаторів та учасників злочинних угруповань та диверсійних груп, викриття антиукраїнських провокацій, затримання осіб-членів бандформувань, які воюють проти України в складі т.зв. «ДНР/ЛНР», викриття фінансових злочинів, фактів корупції, забезпечення безпеки в повсякденній діяльності українських громадян тощо – все це результати важкої щоденної праці правоохоронних органів, серед яких основне навантаження лягає на Службу безпеки України і поліцію.

Розпочата боротьба з корупцією, яка вже втілилась в ухвалення пакету антикорупційних законів, антикорупційної стратегії, створення нових антикорупційних органів, зокрема, антикорупційних бюро та прокуратури.

Триває надскладна боротьба з російською пропагандою, в ході якої були вжиті такі заходи, як створення Міністерства інформаційної політики, затвердження Доктрини інформаційної безпеки України, введення заборони трансляції російських телеканалів та продукції російської кіноіндустрії тощо.

З метою запобігання проникнення на територію України російських диверсійних груп на україно-російській ділянці кордону силами підрозділів Регіонального управління ДПС України і резервів відомства збільшена щільність прикордонних нарядів поза пунктами пропуску, посилені заходи безпеки в пунктах пропуску, уточнено взаємодію з іншими силовими органами України.

Важко не погодитись і з відомим волонтером Ю.Касьяновим, який закликає до усвідомлення того, що гра словами, підміна понять, помилки і обман, якими сьогодні, нажаль, нерідко грішить українська влада, призводять до прийняття неправильних рішень, які мають трагічні наслідки. За його словами, «не можна називати війну на сході «антитерористичною операцією» і не консолідувати всі сили держави на боротьбу з цим лихом. Не можна називати армію агресора «російсько-терористичними військами» і не робити все можливе і неможливе для перемоги над сильним і підступним ворогом. Не можна класифікувати ведення бойових дій, обстріли і диверсії як «тероризм невстановлених осіб» - треба жити і думати за законами військового часу. Нерозумно охороняти важливих свідків від безликого «тероризму» силами одного-двох охоронців, коли нам протистоїть вся міць російських спецслужб».

Також не може бути такого, щоб військовослужбовці, від яких залежить існування української держави, перевозились на фронт розбитими товарними вагонами зразка 1953 р., щоб вони спали на матрацах з блохами, щоб вони користувались ліками із закінченим терміном придатності, щоб для їх помивки не було необхідних умов, щоб волонтерська допомога замість того, щоб розподілятись за потребою, вивозилась у невідомому напрямку. Наявність таких прикладів у воюючій Українській Армії свідчить про те, що її керівництво, на жаль, поки не може усвідомити те, що кожен військовослужбовець – це, в першу чергу, людина, яка потребує до себе людського ставлення. І що від цього ставлення багато в чому залежить її морально-психологічний стан, а звідси – й бойовий дух війська. Потрібно нарешті перестати прикривати бездіяльність і халатність тилових служб і окремих командирів та начальників совковою мантрою про «тяготы и лишения воинской службы». Ті, хто причетний до таких диверсій в українській армії (бо інакше це важко назвати), мають нести найсуворіше покарання. І йдеться не про обурених солдатів чи командирів, які винесли це неподобство на загал, а про справжніх винуватців в командуванні підрозділів чи вищестоящих штабах. А відповідні органи мають в них спитати - чи це була халатність з їх боку, чи про це їх попросив хтось зробити. В противному випадку російським диверсіям, як наприклад, деморалізація Української Армії, створення в ній настроїв невдоволення військовим та державним керівництвом, а також вербування серед невдоволених та ображених нових інструментів для своєї диверсійної діяльності на території України, будуть надалі створюватись сприятливі умови

Як висновок слід зазначити лише одне: з диверсіями Кремля потрібно боротись не тільки «биттям по хвостах», тобто, реагуванням на факти їх здійснення, але й вживанням випереджуючих заходів, які б створювали для диверсійної діяльності максимально несприятливі умови. При цьому застосування найкращих способів і методів контрдиверсійної діяльності, які вже відпрацьовані роками і мають свої «історії успіхів» в різні часи і в різних країнах, поряд з багаторазовим наголошенням на необхідності вжиття правоохоронними органами додаткових заходів щодо зміцнення громадської безпеки та протидії диверсійним і терористичним проявам, не будуть ефективними, якщо не супроводжуватимуться комплексним реформування держави й, насамперед, її силових органів.

 
Читайте также
Другие материалы рубрики