Дороги к храму: православные (ПЦУ)

27-01-2020

Православие (калька с греч. ὀρθοδοξία — буквально «правильное славление (прославление)», исторически, по смыслу — «правильное мнение») — одно из основных и древнейших направлений в христианстве, возникшее, как считается, около 33 года в Иерусалиме и сложившееся в Византии в первом тысячелетии в эпоху семи Вселенских соборов. 
Православная церковь Украины (ПЦУ) (официальное название в государственном реестре — Киевская митрополия Украинской православной церкви (Православной церкви Украины). Церковь создана 15 декабря 2018 года на признанном Вселенским патриархатом поместном соборе путем объединения украинских православных юрисдикций на основе полной канонической независимости. Получение томоса об автокефалии ПЦУ состоялось 5–6 января 2019 года.
Православная церковь Украины руководствуется Священным Писанием и Священным Преданием, согласно Патриаршего и Синодального томоса и Устава. Членами ПЦУ являются православные христиане Украины независимо от их происхождения. Поскольку, согласно томосу, границы канонической территории ПЦУ определяются границами Украинского государства, на православных украинцев за рубежом распространяется юрисдикция Константинопольского патриархата.

На вопросы газеты «Время» отвечает епископ Харьковский и Богодуховский владыка Митрофан (Бутынский).

Капелани підтримують військових морально

— Какие визуальные символы и тексты являются в вашей религии священными, сакральными?
— У нашій церкві насамперед це Святе Євангеліє (Новий Завіт), яке розповідає про прихід на землю Ісуса Христа, і Старий Завіт. 
Також священними є ікони — Спасителя, Богородиці та святих.
І, звичайно, найголовнішим символом є хрест, на якому заради нашого спасіння був розіп’ятий Христос.
— Назовите три самые значимые даты в религиозном календаре вашей конфессии. Как должен провести этот день (дни) верующий человек? Существуют ли в эти и/или другие дни ограничения в трудовой и иной деятельности?
— Найбільше, свято над святами, — це Пасха, адже після розп’яття Ісус був похований, а на третій день постав. У цей день взагалі нічого робити не можна, вірні повинні святкувати Воскресіння Христове.
Великими є й інші дванадесяті свята: Різдво, Стрітення, Свята Трійця, Преображення тощо, а також дати вшановування святих. У такі дні віруючі люди мають іти до храму і дякувати Богу за Його благодіяння, які Він дає для спасіння нашої душі. 
— Какие правила в поведении, внешнем виде (одежда и пр.), питании обязан соблюдать приверженец вашего религиозного течения?
— Ідучи до храму, ми повинні бути охайними, скромно одягненими, не оголені, щоби не спокушати оточуючих. У повсякденному житті теж бажано дотримуватися таких приписів.
Що стосується хреста чи ладанки, які де­хто з мирян демонструє поверх одягу, то це неправильно, бо символи християнської віри — не прикраси. Вони не для показухи, не для того, аби вразити когось багатством оздоблення, а для власної душі, для внутрішньої потреби…
Про їжу. У нас є чотири пости: Різдвяний, Великий, Петропавлівський і Преображенський. Найстрогіший з них — Великий Піст перед Пасхою, коли ми стримуємося від молочних і м’ясних страв. Та головне в посту не обмеження в харчуванні, а духовна робота християнина над собою.
— Позволяет ли ваша вера служить в армии (брать в руки оружие), быть избирателем и кандидатом в политических выборах, участвовать в переписях населения, получать идентификационный код?
— Все це дозволяється. Більше того, сьогодні, коли на сході країни наш сусід-ворог розв’язав неоголошену війну, захищати Батьківщину не право, а обов’язок християнина. Тому в Православній церкві України заведений інститут капеланства. Раніше багато священнослужителів ішли до армії як добровольці, волонтери. Тепер військові священники після певного вишколу закріплені за тим чи іншим підрозділом. Вони, зрозуміло, зброю до рук не беруть, а підтримують морально, молитвою, хлопців і дівчат, які боронять неньку-Україну.
Я сам неодноразово був у зоні проведення АТО/ООС, розмовляв з військовими і впевнився, що така духовна допомога їм дуже потрібна. До речі, є багато запитань щодо наших воїнів на сході: чи не є вони вбивцями, стріляючи у супротивника? Відповідь дуже проста: це не українські солдати є загарбниками, це не вони прийшли на чужу землю — вони захищають свою.
Щодо решти. Як громадяни своєї держави ми, у тому числі і духовенство, повинні брати участь у виборах і віддавати свій голос за того кандидата, за якого вважаємо потрібним, чи самі ставати кандидатами. Єдина засторога: священнослужитель не має права обиратися до Верховної Ради, бо там майже щоденна робота, а це означає, що він мусить залишити свою парафію або єпархію. А в обласні, міські чи селищні ради задля вирішення якихось проблем громади — не заборонено. 
Переписи населення та ідентифікаційні коди необхідні для нормальної життєдіяльності держави. Тим більше що по закону від коду можна з певних причин відмовитися.

Ті, хто об’єднався, повернулися з розколу
— Сколько, хотя бы приблизительно, верующих насчитывает ваша религиозная общность в Харькове и области? Сколько имеется храмов (приходов, молельных домов)?
— Сьогодні у нас уже 24 парафії і близько 20 тисяч вірних, а у 2013 році (в УПЦ КП. — Ред.) було тільки чотири парафії. Кожного року ми освячуємо нові церкви і закладаємо капсули на місці майбутніх храмів. Тобто наша єпархія розвивається і збільшується.
Зауважу, що тепер у нас дві харківські єпархії: до об’єднання ми належали відповідно до Київського патріархату і автокефальної церкви, а тепер ми всі в ПЦУ. Харківсько-Богодухівська и Хар­ківсько-Ізюмська (з центром у Полтаві) єпархії спілкуються, проводять разом богослужіння.
— Как часто проходят богослужения?
— У великих храмах щодня ранком і вечором, в селах — кожної суботи і неділі та у свята, а також за потребою парафіян.
— Религиозные службы мужчин и женщин проводятся совместно или раздельно?
— Звичайно, разом і як кому зручно.
— Какие шаги и кто, по вашему мнению, должен сделать, чтобы преодолеть существующий ныне в украинском православии раздор?
— Це повинно зробити духовенство, як таке вже відбулося у 2018 році. В Україні більше 17 мільйонів православних і, зрозуміло, всі вони не могли бути присутніми на об’єднавчому соборі. Але кожну єпархію представляли єпископ, священик і мирянин. І ми змогли домовитися, щоб поставити свої підписи під документом про утворення самостійної Православної церкви України.
Якщо духовенство Московського патріархату не буде вносити розбрату, по-іншому, а не так, як зараз, пояснить ситуацію віруючим, то миряни спокійно приймуть приєднання до Православної церкви України. Адже саме ПЦУ наразі є 15-ю канонічною церквою в диптиху помісних православних церков. Української православної церкви (МП) як окремої гілки немає, а є Російська православна церква. Тобто можна сказати, що ті, хто об’єднався в ПЦУ, повернулися з розколу, а УПЦ пішла в розкол.
— В чем, по-вашему, главные расхождения между основными христианскими направлениями — католичеством, православием и протестантизмом? Верите ли вы в то, что когда-нибудь все христианские течения сольются воедино?
— Ми пам’ятаємо слова Спасителя, що настане час, коли буде один пастир і одне стадо. І ми йдемо до того. Той же об’єднавчий собор показав, що ми вміємо єднатися і вміємо бути єдиними.
Християнство розділилося тільки через людський фактор. Але Бог єдиний і Церква Христова єдина, так що через певний проміжок часу, вірю, всі християни возз’єднаються. 
— Критики религиозного мировоззрения как такового заявляют, основываясь на данных науки, что все вокруг нас и сам человек созданы не Божьим Промыслом, а природой и эволюцией. И вера в какую-либо высшую силу — своеобразное отражение в сознании людей непонятных для их разума явлений. Что вы скажете в ответ?
— Так, у школі нас колись вчили «по Дарвіну», що людина походить від мавпи. Потім та ж наука почала це заперечувати... 
Справжні християни переконані: саме Господь сотворив цей світ та Адама і Єву, від яких пішло людство.
— Где и как готовят священнослужителей? Какие требования предъявляются к соискателям духовного звания? Может ли быть священником, скажем, женщина?
— Ну, жінки у наших храмах є, вони виконують певні обов’язки, але священиками, зрозуміло, бути не можуть.
Чоловіки старші 18 років, які хочуть стати священнослужителями, мають вступити до духовного навчального закладу. Наприклад, до Київської православної богословської академії, яка є визнаною Міністерством освіти (а багато духовних навчальних закладів ще є невизнаними) і видає випускникам відповідні дипломи. З таким документом можна, приміром, викладати у школах тощо. Ще є богословські академії у Львові та Луцьку, духовні семінарії у Дніпрі і Рівному, а також філософсько-теологічний факультет у Чернівецькому університеті та інститут вищої релігійної культури в Івано-Франківську. 
У православній церкві є і жонаті, і нежонаті священники, цей вибір він має зробити перед дияконською хіротонією (таїнство поставлення в священнослужителі. — Ред.). 
— Получают ли зар­плату священнослужители? Можете назвать ее размер? Если нет денежного довольствия, то кто их содержит?
— Священник офіційної зарплатні не має, він знаходиться на забезпеченні тієї громади, яку обслуговує. Рівень матеріального забезпечення залежить від спроможності парафії: одна може дати більше, друга — менше. Тому багато хто із священників заробляє собі на життя, як було зазначено вище, вчителюванням чи інакше.

Бог краще бачить — коли дати, а коли забрати
— Занимается ли религиозная организация волонтерством и благотворительностью? Если да, то из каких финансовых источников, кроме пожертвований верующих (прихожан), выделяются необходимые на это средства?
— Звичайно, наші священники займаються волонтерством, найперше у зоні АТО/ООС. Перед черговою поїздкою оголошуємо про це в громаді. Миряни або приносять продукти чи речі, або роблять потрібні закупи. Якщо надходять «живі» гроші, вони передаються до благодійного фонду «Елеос-Харків» (Ελέος — з грецької милість, милосердя, співчуття. — Ред.), що є регіональною філією платформи «Елеос-Україна». Фонд вирішує, що саме придбати: медикаменти, харчі і таке інше.
Ми також беремо участь в урочистих заходах, які проводять військові, вручаємо воїнам грамоти та інші церковні нагороди — це видимі знаки нашої подяки за те, що вони, ризикуючи життям, боронять Вітчизну.
— Как ваша конфессия относится к светской музыке, современным танцам, изобразительному искусству, театру, кино, спортивным состязаниям?
— Усе, що сприяє духовному розвитку людини, церква підтримує, а те, що призводить до морального зубожіння, — ні.
— Как ваша конфессия относится к табакокурению, употреблению спиртных напитков? Осуждаются ли и в какой форме различные зависимости (алкоголизм, наркомания, игромания и т. п.)?
— Церква засуджує всі ці залежності, бо вони призводять до психічних розладів, які зазвичай погано закінчуються. Ми, єпископи, про це найбільше знаємо: до нас часто звертаються з проханням про заочне відспівування, адже коли людина добровільно пішла з життя, священик відспівати її не має права. А в довідках від лікарів указано, чим хворіли самогубці…
Церква застерігає і в проповідях, і в особистому спілкуванні проти залежностей, а тим, хто вже їх має, намагається допомогти. Мене, наприклад, кілька разів запрошували на зібрання наркозалежних, де ті відверто розповідали про свою біду і щиро прагнули повернутися до нормального життя.
Святе Писання не забороняє пити вино. Табакокуріння церква вголос не засуджує, але ставиться до цієї згубної звички негативно. Особисто я ніколи не палив.
— Как ваша конфессия относится к однополой любви, до- и внебрачному сексу, контрацепции, абортам?
— Бог сотворив чоловіка і жінку, тому церква категорично проти одностатевих відносин. Господь за це колись спалив Содом і Гоморру, через що цей страшний гріх і називається содомсько-гоморрським. Повноцінна християнська сім’я — це чоловік і жінка та їхні діточки.
Дошлюбні стосунки є перелюбством, а перелюбство — гріх. Щодо взаємин поза шлюбом, то одна із десяти заповідей говорить: «Не жадай жони ближнього свого».
Аборт — це вбивство, бо відразу після зачаття дитина уже має душу. І це повинна розуміти кожна мати, яка зважується на переривання вагітності.
Контрацепція теж не шлях для християнина, бо мета статевих відносин — продовження роду людського. 
— Как поступит религиозная община, если один из ее членов захочет связать себя узами брака с человеком другой веры или атеистом?
— Якщо двоє людей із різних конфесій хочуть взяти шлюб, то з ними проводиться відповідна бесіда і їй чи йому пропонується перейти у православ’я. 
Хоча ось нещодавно ми обвінчали пару, де він православний, а вона — римо-католичка. То домовилися, що одну неділю вони ходитимуть до православної церкви, а іншу — до костелу.
— Одобряет ли ваша конфессия новые медицинские технологии — искусственное оплодотворение, клонирование и т. д.?
— Наука нині дуже швидко йде уперед, але церква попереджає і наголошує: все має бути в натуральний, природній спосіб.
Щодо штучного запліднення пригадався випадок. В сім’ї моїх духовних чад вісім років не було дітей, і я завжди їх втішав, що Господь краще від нас бачить, коли дати, а коли забрати. Моліться, говорив я їм, Він дасть дитину тоді, коли настане потрібний час. Так і сталося.
А клонування взагалі є спроба людини зрівнятися з Богом…

Найтяжчий гріх — хула на Святого Духа
— В чем ваша религия видит проявление наи­высшей добродетели и какой грех считается самым тяжким? Является ли таковым неверие в Бога? 
— Одна з найперших заповідей проголошує: «Люби свого ближнього, як самого себе». Коли ми любимо ближнього, ми любимо і себе.
Найтяжчий гріх — хула на Святого Духа, а невіра в Господа це і є хула.
— Каково представление вашего вероучения о загробной жизни? Что будет с человеком (его душой) после смерти?
— Бог сотворив людину із землі, вдихнув у неї душу, і людина стала живою. Недарма тіло після смерті ховається зі словами: «Із землі створений і у землю повертається». А душа кожної людини опиниться у тому місці, яке вона заслужила за життя. Ті, хто чинив добро, будуть мати воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, воскресіння суда. Тобто душа, яка робила добрі справи, попаде до раю, а душа, яка грішила, — до пекла.
— Важно ли для вашей общины увеличение ее численного состава? Каким образом она пополняет свои ряды? Используются ли для «агитации и пропаганды» современные средства коммуникации, например социальные сети?
— У ХХI сторіччі не можна обійтися без засобів технічного прогресу. Наша єпархія має і власний сайт, і сторінки в соціальних мережах. Зокрема, це допомагає людям більше дізнатися про релігійне життя, про ПЦУ, довідатись адреси церков, щоб прийти на богослужіння чи поспілкуватися зі священником.
— Как вы сами пришли к вере в Бога? Почему вы считаете, что именно религия, которую вы исповедуете, является единственно верной?
— У церкву мене привели батьки. Моя мама 22 роки працювала прихрамницею, церковні ключі були у нас удома. І мама постійно брала мене з собою на прибирання чи на богослужіння. Можна сказати, що я виріс при храмі. 
До 1992 року наше село було православним, а після громада перейшла до греко-католиків. Ті, хто залишився православним, почали ходити на служби до сусіднього села. До певного часу у мене не було навіть підоз­ри, що є різні напрямки православ’я, хоча уже в юнацтві, коли я почав замислюватися про духовне майбутнє, заходив із цікавості і до костелу. Тільки після початку навчання у Львівській духовній семінарії я дізнався, що є Українська автокефальна церква, що є Київський патріархат, що є Московський патріархат. Закінчивши семінарію, я став священником УАПЦ. А через те, що під час служіння в Києві я прийняв монашество у Михайлівському Золотоверхому монастирі, який належав до Київського патріархату, то таким чином автоматично залучився до УПЦ КП. Нині, після об’єднання православних церков, я в ПЦУ.
— Какое, на ваш взгляд, значение в XXI веке имеет религиозное мировоззрение вообще и в жизни отдельного человека в частности? 
— Порядні люди, як вчить Господь, насамперед повинні вести моральний спосіб життя, налагоджувати хороші стосунки між собою, допомагати одне одному. Усе це досягається завдяки релігійній свідомості. 
Як прожила своє життя кожна людина, добре видно на її похоронах. До чуйних, добрих, чесних людей приходять попрощатися багато близьких і знайомих і говорять про покійних гарні речі. І навпаки.
— Согласны ли вы с утверждением, что религий много, а Бог один?
— Бог, звичайно, що один, але Він є в трьох особах: Отець, Син і Дух Святий. І релігій дійсно є багато. Але, як я вже цитував, настане момент, коли буде один пастир і одне стадо.

***
В следующий вторник, 4 февраля, читатели среди прочего узнают мнение по поводу происходящих в украинском православии процессов Харьковско-Полтавской епархии Украинской автокефальной православной церкви.

КТО ЕСТЬ КТО

Епископ Митрофан (в миру Владимир Ярославович Бутынский) родился 17 июня 1978 года в селе Накваша Бродовского района Львовской области. После окончания средней школы в 1996 году поступил во Львовскую духовную семинарию, которую окончил в 2000-м. В 2003–2008 гг. учился на философско-теологическом факультете Черновицкого национального университета им. Ю. Федьковича и получил диплом по специальности «религио­ведение». В саны диакона и пресвитера Украинской автокефальной православной церкви был рукоположен в 2006 г., в том же году из клира Тернопольской епархии переведен в клир Киевской епархии и назначен штатным священником Андреевского кафедрального собора г. Киева. В 2007 г. принял постриг в монашество с наречением имени Митрофан в честь святителя Митрофана, патриарха константинопольского (день памяти 17 июня).
В 2008 г. был назначен благочинным Свято-Михайловского Выдубицкого монастыря города Киева, а в следующем году возведён в достоинство игумена.
В 2009 г. стал слушателем юридического института Национального авиационного университета (НАУ, г. Киев), который окончил в 2012-м, получив диплом по специальности «юрист».
В 2010 г. окончил Киевскую православную богословскую академию, получив диплом магистра богословия.
В 2011 г. назначен ассистентом кафедры теории и истории государства и права юридического института НАУ.
В 2012 г. назначен наместником Свято-Георгиевского мужского монастыря в с. Пляшева в Ривненской епархии. 
В 2013 г. возведен в достоинство архимандрита. В том же году хиротонисан во епископа Харьковского и Богодуховского. 
В 2014 г. защитил кандидатскую диссертацию на тему «Юрисдикційний статус Українського православ'я і перспективи канонічного оформлення помісної Церкви: релігієзнавчі та еклезіологічні рефлексії».
Вместе с другими архиереями УПЦ КП 15 декабря 2018 года принимал участие в объединительном соборе.

БУДЕМ ЗНАКОМЫ

Так как не все из действующих на Харьковщине религиозных течений в настоящее время охвачены нашим проектом, тем из них, кто хочет рассказать читателям «Времени» о себе, предлагаем связаться с редакцией по электронной почте rovchak@ukr.net или по телефону 
(057) 728-46-81. Ждем звонков каждую среду с 13.00 до 14.00. 

 

Другие публикации цикла «Дороги к храму»:

о проекте

http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-novyj-prosvetitel-skij-proekt-gazety-vremya--17078.html


адвентисты седьмого дня
http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-adventisty-sed-mogo-dnya-17099.html
баптисты
http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-baptisty-17173.html
евангелисты (христиане веры евангельской)
http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-evangelisty--hristiane-very-evangel-skoj-17243.html
иудеи
http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-iudei-17327.html
караимы
http://timeua.info/post/kharkov/dorogi-k-hramu-karaimy-17432.html
католики
http://timeua.info/post/kharkov/dorogi-k-hramu-katoliki-17481.html
греко-католики
http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-greko-katoliki-17559.html
кришнаиты
http://timeua.info/post/kharkov/dorogi-k-hramu-krishnaity-17625.html

* лютеране

http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-lyuterane-17693.html

лютеране (НЕЛЦУ)

http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-lyuterane-nelcu-17755.html

* методисты; Армия Спасения

http://timeua.info/post/kharkov/dorogi-k-hramu-metodisty-armiya-spaseniya-17896.html

мусульмане

http://timeua.info/post/obshestvo/dorogi-k-hramu-musul-mane-17976.html

 

Читайте также
Другие материалы рубрики