Мастера культуры: умельцы народного творчества и артисты эстрадного искусства

Олександр Вакуленко: «Майстер творить насамперед заради самореалізації, щоб піднятися ближче до Бога»

Ян Харитонов: «За продаж на концерті записаного голосу треба платити ксероксом грошей»

Учредительный съезд Союза мастеров народного искусства Украины, на котором был утверждён устав организации, состоялся 27 января 1990 года в Киеве. В 1998 г. организация получила статус национальной и стала называться Национальный союз мастеров народного искусства Украины (НСМНИУ). Имеет региональные отделения в большинстве областей Украины. Членами НСМНИУ на сегодня являются около 900 мастеров традиционного народного искусства — вышивки, декоративной живописи, керамики, резьбы по дереву, ткачества и т. п.
Ассоциация деятелей эстрадного искусства Украины (АДЭИУ) была образована в 1989 году как творческое объединение разножанровых артистов, работающих на эстраде и в цирке. На данный момент в Киевском, Львовском, Одесском, Сумском, Тернопольском, Харьковском областных филиалах объединяет более двух тысяч режиссёров, композиторов и музыкантов, поэтов-песенников, певцов, танцоров, артистов разговорного жанра (в том числе пародистов), акробатов, жонглёров, фокусников и т. д.

На вопросы газеты «Время» отвечают руководители Харьковской областной организации НСМНИУ Александр Вакуленко и Харьковского областного отделения АДЭИУ Ян Харитонов.

Мистецтво — це теж акт творіння

— Эта публикация приурочена к вашему, так сказать, профессиональному празднику, Всеукраинскому дню работников культуры и аматоров народного искусства, 9 ноября. Вы и ваши коллеги отмечаете (и как) этот день? Кстати, есть ли вообще необходимость в таких датах-напоминаниях?
А. В.: — На мій погляд, потреба у такому святі, безумовно, є, бо воно підтримує авторитет майстрів народної творчості і їхньої справи.
До цієї дати, на початку жовтня, Національна спілка майстрів народного мистецтва оголошує традиційний конкурс «Кращий твір року». Кожний майстер може відправити якийсь свій виріб до Києва на розсуд авторитетного журі. Підсумки підбиваються наприкінці листопада, автори найліпших робіт заохочуються, у тому числі грошовими преміями.
Я. Х.: — Такі дати, безумовно, необхідні, адже певною мірою це данина шани митцям, які розвивали і розвивають сьогодні українську культуру. Це було завжди важко, але особливо за радянського періоду. Нині це теж непросто без державної підтримки, та саме подібні свята є своєрідними рекламними заходами, аби співгромадяни не соромилися долучатися до наших гостинних лав.
Оскільки зараз важкі карантинні часи та й взагалі у нашої Асоціації немає великих коштів, то останні роки ми відзначаємо свято у маленьких компаніях, у колі друзів і родин.
— Что вы считаете ключевой целью своей организации? Иначе говоря, зачем она сегодня нужна? Какие первостепенные задачи вы ставите перед собой и как их решаете?
А. В.: — Мета нашої спільноти, перш за все, — збереження існуючих традицій народної творчості, яка має тисячолітні корені в українському побуті та культурі і водночас зберігає генетичну пам’ять нашої нації. Народне образотворче мистецтво, на моє глибоке переконання, більш точне «дзеркало» українства, ніж навіть народні пісні, бо фольклор за минулі віки зазнав певного впливу, а гончарство чи різьблення залишилися такими ж, як у наших пращурів із Трипілля.
Перед кожним нашим майстром стоїть складна задача: і створити яскраву, з індивідуальними рисами роботу, і в той же час не відійти від загальновизнаного канону. Тобто ми працюємо у доволі жорстких рамках, тут підхід «я так бачу» не працює. Але, з іншого боку, саме це надає нам творчого натхнення і мотивує фантазію.
Членство у НСМНМУ допомагає нам, митцям, творчо зростати завдяки спілкуванню з товаришами і ознайомленню з доробком однодумців.
Я. Х.: — Наше першочергове завдання — об’єднувати тих митців, котрі за власним бажанням чи через якісь обставини не хочуть або не можуть бути підпорядкованими державним структурам культурного сектору (театри, філармонії тощо), але бажають творчо зростати, прагнуть стати популярними. Досягти цього по­одинці важко. I саме тут стає у нагоді Асоціація діячів естрадного мистецтва України. АДЕМУ допомагає поширенню творчого доробка артиста, запрошує до участі у загальнонаціональних творчих заходах таких, як всеукраїнський фестиваль «Пісенний вернісаж», що є своєрідною естрадною «Піснею року». Цей щорічний естрадний конкурс транслюється по телебаченню, а його переможці нагороджуються званнями лауреатів. Приміром, я уже двічі, цьогоріч і минулого року, був відзначений, у 2021-му — з піснею власного авторства. Якби не фестиваль, то найбільше, на що я б міг розраховувати, — інтернет. А так — і інтернет, і телебачення. Тепер моя пісня є реальним кандидатом на ротацію в радіоефірі.
Щодо артистів цирку, які у більшості своїй працюють у державних установах, то вони долучилися до нашої організації з тією ж метою — творчо зростати і стати відомими за межами свого регіону. Більше того, АДЕМУ завдяки своїм контактам знає про відкриті вакансії і, таким чином, може допомогти у працевлаштуванні.
— Разнообразные творческие союзы появились задолго до советского периода, но именно при СССР они оказались до крайности формализованы. Что полезного вы взяли из советского прошлого, а от чего безоговорочно отказались?
А. В.: — Наша організація утворилася наприкінці існування Радянського Союзу, тому, мабуть, зазнала меншого ідеологічного тиску, аніж інші творчі спілки. Говорю «мабуть» через те, що в ті часи членом жодної спілки я не був, а став одним із фундаторів НСМНМУ на Харківщині у 1993 році.
Зараз на можливу радянську «спадщину» ми уваги не звертаємо, хоча, звісно, якимось чином вона на нас і досі впливає.
Я. Х.: — Про діяльність АДЕМУ за Радянського Союзу мені важко говорити, бо я, по-перше, тоді мав не так багато років, а по-друге, ще не був настільки наближений до мистецтва.
Але все-таки нагадаю, що колись на радянському телебаченні була передача «Алло, мы ищем таланты!», а потім інші, схожі на неї, які відшукували творчих самородків, скажімо так, «із народу». Тих, хто пройшов «самодіяльну школу», на радянській естраді було чимало. Так от, наскільки мені відомо, АДЕМУ спочатку існувала паралельно, а потім стала своє­рідною спадкоємницею Укрконцерту, колись потужної державної організації, яка не витримала перебудови суспільного життя і була фактично розформована 1992 року. І все склалося: завдяки нашій Асоціації артисти, які не працюють у державних установах, отримали свій шанс на плідну діяльність, у тому числі гастрольну.
— В свое время В. И. Ленин заявлял: «Свобода буржуазного писателя, художника, актрисы есть лишь замаскированная (или лицемерно маскируемая) зависимость от денежного мешка, от подкупа, от содержания». Но люди старшего поколения хорошо помнят, что такое партийный диктат, цензура и самоцензура. Что, на ваш взгляд, хуже из этих двух зол? Является ли в наше время свобода творчества осознанной необходимостью денег?
А. В.: — Я не належу до тих, хто ганьбить усе радянське підряд, тоді було багато хорошого. Існувало, приміром, міністерство місцевої промисловості, яке у тому числі опікувалося виробами народної творчості. Випускалося дуже багато сувенірної продукції. У цій галузі працювало чимало підприємств, як той же нині зруйнований Будянський фаянсовий завод під Харковом або ж збанкрутіла понад 15 років тому фабрика петриківського розпису «Дружба» на Дніпропетровщині. Комусь потрібно було знищити ці народні надбання…
Щодо грошей. Зрозуміло, справжній митець, коли працює над черговим твором, не замислюється над тим, за скільки цю роботу він зможе продати. Майстер творить насамперед заради самореалізації, щоб піднятися, як я це називаю, ближче до Бога, бо його праця — це теж акт творіння. Але всі ми живемо у матеріальному світі. Тому, звичайно, кожний митець хоче, щоби його творчість знайшла і попит, і адекватну винагороду за витрачені зусилля. Адже це і підтримка майстра, і, скажімо так, грошовий еквівалент його творчості: якщо людина віддає свої кревні, то, значить, рівень виконавчої майстерності досить високий. Більше того, упевнений, що до купленої речі й ставлення інше, ніж до, наприклад, подарованої.
Як виживають митці народного мистецтва? По-різному. Майже всі займаються творчістю у вільний від основної роботи час: одні викладають у школах і вишах, інші працюють на виробництві чи у державних або приватних установах.
Я. Х.: — Певний сенс у словах Володимира Ілліча є, адже будь-яке мистецтво краще працює за гроші. Але натхнення не залежить від кількості запропонованих грошей і за гроші його не купиш. Воно приходить тільки разом із Музою, коли митець «приєднується» до Космосу. У той же час заробіток — це мірило ставлення суспільства до творчості конкретного митця. Схвалює воно його творчість — митець при грошах і славі, не схвалює — той працює, так би мовити, «у шухляду», з надією, що наступні покоління його зрозуміють і оцінять.
Ситість, до речі, дуже поганий мотиватор для творчості, бо вона закликає не працювати, а відпочивати. А ось легке відчуття голоду спонукає до пошуків, до творчих злетів… Це, звичайно, жарт, але в кожному жарті є доля істини.
— В продолжение вопроса: на ваш взгляд, есть ли и в каком виде ныне цензура? С другой стороны, те же художественные советы, выступающие, скажем, в рекомендательной роли, помогают или мешают развитию творческой личности?
А. В.: — Цензури в будь-якому вигляді і в будь-якій сфері суспільного життя особисто я не відчуваю.
У нашій спілці худрад немає. Ми намагаємося залучати до тих же виставок щонайбільше учасників, аби підтримати колег. І якщо деколи надаються слабкі роботи, то тактовно пояснюємо автору, в чому він припустився хиби. Адже гончарство, різьблення, ткацтво тощо мають сталі форми виконання і, як уже було сказано, наше завдання — їхнє збереження у первинному вигляді.
Я. Х.: — Художніх рад у нас не існує, повна свобода творчості. Але коли артист претендує на виступ не у себе на подвір’ї, а на великій сцені, то має рахуватися з тим, що цей номер може бути записаний, викладений в інтернет і зібрати певні відгуки. Тому ті, хто готує великі концерти, дивляться на контент, думають про те, як той чи інший виступ буде сприйнятий публікою, аби уникнути можливих ускладнень, щоби глядацька аудиторія залишалася під контролем і не відбувалося ніяких сутичок. Так, буває, когось «відсівають», але це привід не для образ, а щоб прислухатися до зауважень і, можливо, щось змінити…
Само собою, і твори, які виконуються з естради, і зовнішній вигляд митця (на щастя чи на жаль, деякі організатори часто за інерцією ще вимагають колишній «пристойний» дрес-код) не мають ображати чиїсь національні або релігійні почуття. Крім того, у відповідності із законом про декомунізацію є певні репертуарні обмеження відносно творів, які звеличують СРСР, радянський лад і таке інше.
У цілому, якщо порівнювати сьогодення, приміром, із 1990-ми, то легко помітити, що на естраді стало набагато менше, так би мовити, проблемних виступів. Це, звісно, не наслідок цензури, а результат більшої вимогливості артистів до себе і своєї творчості.

Все на громадських засадах
— Есть ли на Харьковщине проблема с сохранением творческого наследия ваших предшественников, действительно внесших достойный вклад в национальную культуру? Что ваша организация делает для этого?
А. В.: — Зараз на меті — відновлення гончарного виробництва на Харківщині, бо, як з’ясувалося, ще на початку минулого сторіччя у знаменитій нині полтавській Опішні було 500 майстрів, а у нашій Новій Водолазі — дві тисячі! А у Валках жив видатний гончар Федір Гнідий (1893–1980), чиє ім’я носить престижна премія Харківської облдержадміністрації і Харківської облради для майстрів народного мистецтва. То де столиця української кераміки?! У нас!
Та й по інших напрямках творчості наш край, як то кажуть, задніх не пасе. Свого часу зусиллями наших майстрів був створений Музей народного мистецтва Слобожанщини, який потім став філією Харківського художнього музею, а тепер є його відділом. У музеї понад 6000 експонатів, серед яких дуже багато насправді чудових творів, зроблених руками наших попередників і сучасників.
Я. Х.: — Творчий доробок попередників — це вагома частина будь-якої культури. Особливо коли це патріотичні твори. І особливо в наш час, коли, образно кажучи, відроджуються «тіні забутих предків», коли іде процес становлення нової української культури. Ніхто не може взяти на себе сміливість сказати, яким буде її обличчя, якими будуть її риси. Саме всі ми і саме зараз працюємо над цим…
Приміром, наші танцювальні колективи беруть напівзабуті хореографічні номери і осучаснюють їх. Або якщо є якийсь гарний, але невідомий широкому загалу музичний матеріал українських композиторів, то наші митці, не обмежені рамками худрад, з радістю виконують ці перлини минулого зі сцени. Публіка дуже тепло сприймає подібне, бо на це є попит не тільки в Україні, а по всьому світові.
Єдине прохання до всіх колег — це має бути фахове виконання, з глибокою повагою до авторів. І, сподіваюся, зрозуміло, що треба обов’язково посилатися на першоджерело.

— Вам известно, существуют ли другие творческие союзы той же профессиональной направленности? Какие разногласия, в том числе идейные, имеются у вас с ними?
А. В.: — На Харківщині регіональні об’єднання майстрів народного мистецтва існують, але такого потужного, все­українського, як НСМНМУ, немає.
Я. Х.: — Про такі загальноукраїнські організації мені не відомо, а на Харківщині є Клуб пісенної поезії ім. Ю. Візбора. Це не конкуренти, а наші колеги, з якими у нас добрі стосунки.
— Кто имеет право стать членом вашей организации? Каковы критерии отбора? И за что могут исключить из неё?
А. В.: — За статутом, аби стати членом нашої організації, треба взяти участь щонайменше у восьми всеукраїнських спілчанських виставках, а це, повірте, дуже непросто, адже до них допускаються кращі з кращих. Вимога одна — ретельне наслідування традицій і високий рівень художньої майстерності. Обов’язкові дві рекомендації від членів НСМНМУ, але це скоріше підтвердження того, що ця людина дійсно автор представлених робіт, а не «назбирала» їх по усюдах.
Підстави для виключення такі: антиукраїнська позиція, зверхнє ставлення до народної творчості та несплата членських внесків. Приміром, дехто з нашої Кримської філії перейшов на сторону окупантів, тому члени НСМНМУ там досі є, але осередку як такого немає.
Я. Х.: — Членом Асоціації діячів естрадного мистецтва України має право стати будь-яка людина, котра відчуває потяг до творчості. Не потрібні дипломи, атестати, довідки, рекомендації — тільки бажання відкритої новим обріям душі. Членство в інших творчих спілках чи робота в нетворчих організаціях не є перешкодою, щоб приєднатися до нас. Серед нас є лікарі, водії, представники інших професій.
Тут, у Харкові, кандидат заповнює анкету сталої форми, яку я відправляю до Києва, і остаточне рішення приймає центральний офіс.
Чи можуть когось позбавити членства?.. Навіть не згадаю, чи було таке. Можливо, у випадку аморальної чи асоціальної поведінки… Але не через творчість. Ми працюємо з посмішкою на обличчі і не відштовхуємо тих, хто має «неканонічні» погляди на мистецтво.
— Сколько членов, хотя бы приблизительно, в вашем творческом союзе?
А. В.: — Близько 50 людей.
Я. Х.: — Десь 150, більш конкретно не скажу, якраз займаємося уточненням.
— Взимаются ли в вашей организации членские взносы? Каков их размер (в месяц, в год)?
А. В.: — 150 гривень на рік. Це гроші невеликі, однак за деяких спілчан я сам плачу членські внески, бо знаю, що вони вже у шановному віці чи бідують, але майстри гарні і люди хороші.
Я. Х.: — Щорічно 253 гривні. Ще є (за бажанням) добровільні внески до фонду ветеранів нашого руху — хворих, немічних або дуже похилого віку артистів, які потребують медичної допомоги тощо.
— Какие преимущества (материальные или моральные) имеет член вашего союза по сравнению с «неохваченными» творцами или принадлежащими к альтернативным организациям? В чем ваше отличие от соответствующего профсоюза?
А. В.: — Наша спілка має право висувати митців на отримання державних і місцевих премій (останні скоріш символічні: та ж премія ім. Ф. Гнідого ще не так давно була всього тисяча гривень мінус податки, тобто «на руки» — близько 800 грн; зараз вона збільшена до 5000 грн). Оце і все. Матеріального заохочення, як, приміром, у художників у вигляді творчих майстерень, у нас немає. Але наша сила в тому, що всі ми однодумці і робимо спільну справу.
Я. Х.: — У продовження відповіді на попереднє запитання додам, що хоча АДЕМУ не профспілка, організація за потреби виділяє гроші на поховання наших колег і допомагає родинам померлих артистів.
Інших матеріальних переваг у нас немає, все на громадських засадах. Зате член асоціації має право позачергово виступити на тих творчих заходах, організатором або співзасновником котрих є АДЕМУ, як, скажімо, уже згадана вище естрадна «Пісня року» (не плутати з «Українською піснею року» М. Поплавського і О. Вінника), фестивалі мистецтв «Джерела Моршина» і «Золотий перетин Львова», фестиваль-конкурс патріотичної пісні «Козацька слава» та інші. Буває навіть, вибачте за тавтологію, конкурс, аби потрапити на конкурс, адже той же телеефір не резиновий! Але члени асоціації заздалегідь поінформовані про майбутні концерти, фестивалі і т. ін., тому можуть і повідомити про своє бажання керівництву, і скоординувати власний графік.
Те, що серед наших спілчан є такі видатні виконавці, як Софія Ротару та Іван Попович, надає іншим членам АДЕМУ більшої ваги під час, припустімо, перемовин про виступи.
Також відомо, що деякі керівники культурних установ, у тому числі державних, заохочують своїх співробітників, аби вони поширювали позитивну інформацію про цей заклад у будь-який спосіб. Так от, під час свого виступу артист — член АДЕМУ може наголосити, що він представляє саме цю організацію.
Дуже важливий момент — працевлаштування. Наприклад, я — соліст Київського відділення Асоціації діячів естрадного мистецтва України (Київського, бо це пов’язано з місцем подання заяви про прийом до АДЕМУ — так тоді склалися обставини). Статус соліста не передбачає фіксованої зарплатні, але вказує на офіційне місце роботи.
Ну і, нарешті, в АДЕМУ є система власних нагород, про яку я розповім трохи згодом.
— Имеет ли ваша организация финансовую или другую материальную поддержку со стороны государства?
А. В.: — Наскільки мені відомо, ні.
Я. Х.: — Наскільки я знаю, ні.
— Руководитель вашего союза — выборная должность? Получаете ли вы денежное вознаграждение за свою деятельность или работаете на общественных началах?
А. В.: — Виборна, зарплатні вже понад 15 років не отримую.
Я. Х.: — Посада виборна, але затверджують керівника у Києві. Працюю на громадських засадах.

Мова — маркер вітчизняного мистецтва

— Как вы сами пришли в эту профессию? Что стало решающим в выборе жизненного пути?
А. В.: — Вирішальним, мабуть, стало усе разом — і українське походження, і родинні традиції, і природні нахили.
По батьківській лінії мої корені у Херсонській області. Діда більшовики спочатку заарештували і засудили до 10 років ув’язнення, а потім розстріляли у Краснодарському краї. Бабусю вигнали з хати з чотирма малими дітьми, вона і поїхала ближче до місця утримання діда…
Я поїхав до України вчитися малювати, тому що хотів не просто займатися мистецтвом, але саме українським мистецтвом. А через те, що мої батьки познайомилися в Харкові під час навчання і тут побралися, мій вибір відносно місця одержання художньої освіти був однозначний.
Я. Х.: — Відразу скажу, що мої батьки ані до музики, ані до інших галузей мистецтва у професіональному розумінні стосунку не мали. Але так вийшло, що я одночасно уособлюю і фізиків, і ліриків.
Коли у 1988 році я успішно склав іспити до Харківського державного університету, нас, першокурсників, як тоді було заведено, послали у колгосп збирати помідори. І вечорами після роботи молодь влаштовувала «вечорниці». Я трошки грав на гітарі, і мої товариші схвально відгукувалися про мої співи та пісні власного авторства. Того ж року я вперше взяв участь у фестивалі Клубу самодіяльної пісні на Есхарі під Харковом. Які ж були мої здивування і захват, коли мене несподівано відібрали для виступу в гала-концерті! Ось саме ця подія і цей успіх стали поворотним пунктом, але поки що тільки у моїй свідомості.
По закінченні навчання на кафедрі астрономії фізичного факультету університету за спеціальністю «астроном, фізик», на початку «буремних 90-х років» отриманою освітою, на жаль, скористатися мені повною мірою не судилося, бо як щойно одружений голова сім’ї я повинен був займатися бізнесом, зароб­ляти на життя молодої родини. Та через кілька років, зрозумівши, що краще зробити і пошкодувати, ніж не зробити і все життя шкодувати, що не зробив, вирішив одержати другу, музичну, освіту. Незважаючи на певні труднощі — вік уже 29 років, відсутність початкової музичної підготовки, — подав документи до Харківського інституту мистецтв. Там зважили на мої вокальні дані. Спочатку вчився на платній основі, а згодом завдяки моєму старанню був переведений «на бюджет». За шість років з мене виховали оперного співака. Ще навчаючись, став одним із солістів Харківського театру музичної комедії, чим досі пишаюся. А потім вирішив вступити до Асоціації діячів естрадного мистецтва України, бо, як я уже казав, вона дає творчій людині більше можливостей для самореалізації, ніж державні структури…
Вважаю, мій життєвий приклад має допомогти тим, хто сумнівається, повірити в себе і зрозуміти: немає нездійсненного, все можливе! Ризикувати треба, бо ризик винагороджується долею, яка посміхається сміливим!
— Кто лично для вас является ориентиром в творчестве — в мире, Украине, на Харьковщине?
А. В.: — Митців, котрі б якимось чином безпосередньо вплинули на мою творчість, немає. Але є інші. Це патріарх ткацтва, народний художник України Сергій Григорович Нечипоренко (1922–2014), у котрого я навчився не стільки мистецтву, як ставленню до української національної ідеї, до українського слова, до нашої культури взагалі; його можна назвати моїм духовним батьком. Ще більше посилив цей патріотичний вплив голова Національної спілки майстрів народного мистецтва, заслужений діяч мистецтв України Євген Ігоревич Шевченко; ось його я вважаю своїм духовним орієнтиром. Також моїм життєвим наставником і вчителем є наша мама, як я називаю і сприймаю тещу, народну художницю України Ганну Миколаївну Самарську. Вона учениця і по суті єдиний продовжувач творчих ідей неперевершеної майстрині Катерини Білокур. Приклад нашої мами, Людини з великої літери, її ставлення до творчості є для мене взірцем прагнення до «небесних висот» у мистецтві. Важливу роль у моїй біографії зіграла і Тамара Степанівна Лисенко, колишня голова нашого осередку, — саме вона спрямувала мене на спілчанську справу, за що я їй щиро вдячний.
Я. Х.: — У світовому вимірі мій орієнтир — німецький оперний і камерний співак (баритон) Дітріх Фішер-Діскау (1925–2012); у консерваторії мені навіть казали, що у нас схожі вокальні дані. В українській культурі мій творчий взірець — Ніна Митрофанівна Матвієнко. Сподіваюся, мені вистачить хисту бути таким же відданим сцені, як вона. А серед чоловіків мені дуже подобається творчість соліста Харківської обласної філармонії, народного артиста України Олега Андрійовича Дзюби (до речі, він член правління нашої асоціації).
— Судя по всему, язык в вашей профессиональной деятельности (не) главное. И тем не менее — насколько важна в нынешнем глобализированном мире национальная идентификация (а ведь язык — один из её основных маркеров)?
А. В.: — Українська мова — це початок усіх початків, головний чинник і стрижень української нації, запорука збереження і подальшого життя нашої держави. Немає мови — немає народу. Ми, українці, маємо шанувати і поважати рідну мову, робити все від нас залежне, щоб вона жила і розвивалась. Тому, коли я дізнався, що деякі учні школи-інтернату для обдарованих дітей, де я працюю, мають стипендії, то запропонував позбавити її тих, хто спілкується у соцмережах російською мовою.
До речі, колись Всеукраїнський день працівників культури і аматорів народного мистецтва святкувався 23 березня, але ось уже вісім років, як його перенесено — і це справді символічно! — на День української писемності та мови.
Я. Х.: — Так, мова, якщо вона використовується у творі (пісня, книга, вистава тощо), важлива у мистецтві, але все-таки у будь-якому випадку це має бути в першу чергу мистецтво високого рівня.
З іншого боку, ми живемо у складні часи відбудови української культури. І українська мова — це справді маркер вітчизняного мистецтва як невід’ємної складової частини європейської і світової культури (можна згадати хоча б «Щедрик», який на Заході став різдвяним хітом «Carol of the Bells»). Тому там, де це можливо і де це доречно, має обов’язково звучати українське слово. І наша спілка пишається тим, що серед сучасних українських виконавців, які співають українською мовою, багато тих, хто отримав путівку в мистецтво саме в АДЕМУ. Але це не означає, що ми не цінуємо і не схвалюємо внесок іншомовних митців у багатонаціональну українську культуру. Нашій спілці бажані всі.

Щоб мурашки побігли по тілу!

— Ощущают ли мастера народного творчества и артисты эстрадного искусства на себе проблемы плагиата и пиратства? Можно ли что-то противопоставить этим явлениям в «оцифрованном» мире?
А. В.: — Можливо, враховуючи те, що народні митці мають справу з багатовіковою творчою спадщиною, це видається дивним, але випадки плагіату у нашому середовищі трапляються. Перебуваючи у складі журі на різних конкурсах, я неодноразово стикався з цим ганебним явищем. Безсовісно копіюють, змінюють якийсь елемент і гордо стверджують, що це вони самі придумали. Прикро, але захист авторських прав у нашій країні ще на дуже низькому рівні.
Проте, слід зауважити, що є тонка грань між плагіатом і творчим запозиченням, а ще більше — реконструкцією. Ось наша писанкарка Н. Д. Кравченко кілька років працювала з колекцією писанок, що збирав ще Микола Федорович Сумцов (1854–1922) і яка зберігається у Харківському історичному музеї. Ті писанки від плину часу втратили майже всі художні якості, а Наталія Дмитрівна вдихнула в них нове життя, відтворила колишню красу. Честь і хвала їй!
Я. Х.: — О, ще й як відчуваємо! У співаків «тирять» фонограми (а вони дорогі, середньої складності «мінусовка» коштує в еквіваленті 100 доларів, а є й до $1000), а у митців інших жанрів — оригінальні номери. На щастя, у нас є «протиотрута», адже керівник АДЕМУ Віктор Володимирович Герасимов одночасно очолює Агенцію охорони прав виконавців, яка займається захистом інтересів митців і слідкує за тим, щоб їх не обкрадали.
Якщо я вже згадав про фонограми, то висловлю свою точку зору на артистів, які у «живих» виступах використовують «плюсовку», тобто запис і музичного супроводу, і власного голосу, — це ганьба! За продаж на концерті записаного голосу треба платити ксероксом грошей.
— «С кем вы, мастера культуры?» — этим вопросом в своё время творческих людей озадачил Максим Горький. С вашей точки зрения, может ли искусство развиваться вне реалий общественной жизни? Если нет, то должно ли оно, так сказать, откликаться (и как) «на злобу дня»?
А. В.: — На моє переконання, творчість народних митців має пробуджувати ту генетичну пам’ять українця, про яку я говорив раніше, нагадувати тим, хто про це забув, ким вони є і навіщо живуть на цій землі. А конкретна політична позиція — особиста справа кожного митця.
Я. Х.: — Мистецтво, на мою особисту думку, за великим рахунком повинно бути поза часом і поза політикою. Але зараз такі роки, що уникнути впливу останньої важко, навіть неможливо.
Тому вважаю дуже правильним, коли артисти будь-якого жанру додають до своїх виступів патріотичну нотку: жонглери працюють з предметами національних кольорів або у LED-костюмах, що світяться жовто-блакитним, у супроводі сучасної української музики; співаки і танцюристи виходять на підмостки у вишиванках; на задньому плані сцени демонструються мальовничі краєвиди або прапор України. Усе це дуже добре сприймається і в нашій країні, і за кордоном. У той же час українському артисту просто неприпустимо виступати, наприклад, в окупованому Криму…
Я часто виконую Гімн України і кожного разу відчуваю надзвичайне піднесення. Гімн мені подобається не тільки як поетично-музичний твір — упевнений, що будь-який офіційний захід від рівня району треба починати саме з Гімну.
— За редким исключением (например, награждение титулом «сэр» или «дама» в Великобритании наиболее выдающихся деятелей культуры) в мире отсутствует практика присвоения государством почётных званий за творческие достижения. Как вы считаете, не пора ли упразднить данное советское «наследие» — все эти категории «народных» и «заслуженных»? А лично вы в этом смысле выделены державой? И, к слову, участвует ли ваша организация в выдвижении «на отличие»?
А. В.: — Так, я заслужений майстер народної творчості. І у висуванні на почесні звання наша організація участь приймає. Інша справа, що до нас погано дослухаються. Ось уже щонайменше пять разів, при різних президентах України, ми подавали документи на присвоєння звання заслуженого майстра народної творчості чудовій вишивальниці Любові Миколаївні Бугар, на рахунку якої близько 20 персональних виставок. Але й досі це питання позитивно не розв’язане.
Відносно того, що такого ніде у світі немає. Чому ж — у багатьох пострадянських країнах (Росія, Білорусь тощо) ці звання, як і в Україні, збереглися. І справа тут не у статусі, який буцімто мають володарі цих почесних звань, а у тому, що держава хоч якось компенсує жалюгідний рівень добробуту багатьох митців. Взагалі про що йде мова? Про 20% від мінімальної зарплатні для заслуженого діяча або майстра і 40% для народного?! У цифрах це, якщо брати 6000 грн («мінімалку» за вересень), 1200 грн та 2400 грн. Не кажучи вже про пенсії — там доплати, ясно, ще менші. (Насправді надбавка за почесні звання «заслужений» і «народний», якщо діяльність працівника за профілем збігається з наявним почесним званням, виплачується відповідно у розмірі 20% і 40% саме від посадового окладу, а не мінімальної зар­платні, хоча, зрозуміло, оклад не може бути менше «мінімалки». — Ю. Р.)
Можна погодитися, що інколи ці почесні звання дістаються не гідним у творчому плані людям (особливо це стосується естради), але подібне не привід зазіхати на ті мізерні привілеї, які й прівілеями-то не назвеш.
Я. Х.: — Наша творча організація має право подавати документи до державних структур відносно присвоєння спілчанам почесних державних звань. І такі державні відзнаки вважаю на нинішньому етапі доречними, адже навіть видатні особистості, які довгі роки пропрацювали на ниві культури і мистецтва, які за рівнем майстерності не поступаються, а часто й перевершують своїх багатих західних колег, не отримали адекватних заробітків і пенсій. А завдяки званням вони мають певні доплати, які хоч трохи полегшують їхнє життя. Я б назвав ці доплати скоріше моральною, а не матеріальною компенсацію дисбалансу, що, як не прикро, досі існує у нашому житті.
Крім того, ці звання є також заохоченням до творчих звитяг нових поколінь митців, а тим, хто уже став лауреатом, дає право пишатися, що країна оцінила його працю. Тому я підтримую ініціативу глави держави Володимира Зеленського про заснування нової відзнаки «Національна легенда України», якою у тому числі будуть нагороджуватися діячі культури і мистецтва.
Сам я державою поки що не відзначений (відповідні документи уже подані на розгляд до Міністерства культури та інформполітики), але маю звання заслуженого артиста естрадного мистецтва України. Цю нагороду, як і звання «Заслужений діяч естрадного мистецтва України», «Заслужений артист циркового мистецтва України», «Заслужений діяч циркового мистецтва України» у 2010 р. заснувала наша асоціація. Того ж року АДЕМУ звернулася до Міністерства юстиції України з пропозицією зареєструвати положення про почесні звання спілки, проте відомство дало відповідь, що це внутрішня справа асоціації, а тому поза компетенцією Мінюста…
— Сформулируйте критерии, которые помогут неспециалисту в вашей области понять разницу между хорошим произведением и плохим.
А. В.: — Узагальнюючих критеріїв у мистецтві немає, воно було, є і буде суб’єктивним, як і його сприйняття кожною людиною. Тільки власний досвід може навчити, як відрізнити гарний твір від поганого. Тому закликаю усіх: частіше відвідуйте виставки народного мистецтва!
Я. Х.: — Скоріш за все, критерієм оцінки може бути «післявраження», що складеться у глядача після виступу естрадного або циркового артиста. Якщо наступного дня у людини виникне бажання подивитися це ще раз або хоча б поділитися гарними враженнями з рідними, сусідами, знайомими — це добрий виступ, не виникне — на жаль, виступ, мабуть, виявився посереднім. Я колись чув від співака Олександра Пономарьова такий вислів: «Пісня, від якої не йдуть мурашки по тілу, — згаяний час». Замініть у фразі слово «пісня» будь-яким художнім твором — виставою, картиною, фільмом і так далі — цей погляд буде справедливим для всіх жанрів і видів мистецтва.

Я. Х.: — Скоріш за все, критерієм оцінки може бути «післявраження», що складеться у глядача після виступу естрадного або циркового артиста. Якщо наступного дня у людини виникне бажання подивитися це ще раз або хоча б поділитися гарними враженнями з рідними, сусідами, знайомими — це добрий виступ, не виникне — на жаль, виступ, мабуть, виявився посереднім. Я колись чув від співака Олександра Пономарьова такий вислів: «Пісня, від якої не йдуть мурашки по тілу, — згаяний час». Замініть у фразі слово «пісня» будь-яким художнім твором — виставою, картиною, фільмом і так далі — цей погляд буде справедливим для всіх жанрів і видів мистецтва.

ЛИЧНОЕ ДЕЛО

Александр Сергеевич Вакуленко родился 21 марта 1963 года в городе Новороссийске Краснодарского края (Россия).
Окончил Харьковское художественное училище в 1982 г. и Харьковский художественно-промышленный институт (ныне — Государственная академия дизайна и искусств) в 1990 г.
Мастер петриковской росписи, свои работы выполняет на бумаге, холсте, дереве, металле и т. д. Успешно работает с разными по размеру произведениями, но отдает предпочтение монументальным, над созданием которых работает преимущественно вместе с женой Тамарой Вакуленко, с которой познакомился во время учебы в вузе. Любимые сюжеты — древнеславянские символы и украинское казачество. Большое внимание Александр Вакуленко уделяет колористике, используя сложные сочетания цветов.
Постоянный участник областных, всеукраинских и международных выставок с 1985 г. Произведения Александра Вакуленко находятся в фондах многих музеев Украины и частных коллекциях.
Лауреат Всеукраинской премии в области народного искусства имени Даниила Щербакивского. Заслуги А. Вакуленко также признаны в виде государственной стипендии президента Украины.
Свой опыт передает желающим, проводит мастер-классы. В настоящее время вместе с супругой преподает в Люботинской специализированной художественной школе-интернате «Дивосвіт».
Дочь художника Олеся Вакуленко продолжает семейные традиции, работает в стиле украинской декоративной росписи, в частности, имеет собственную мастерскую по росписи одежды, а также проиллюстрировала несколько книг.

 Ян Витальевич Харитонов родился 18 марта 1971 года в Харькове.
В 1993 г. окончил Харьковский государственный университет (ныне — Национальный им.
В. Н. Каразина), в 2004-м — Харьковский институт искусств (ныне — Национальный университет им. И. П. Котляревского).
Солист Киевского отделения Ассоциации деятелей эстрадного искусства Украины, но его основная концертная деятельность связана с Харьковом.
Женат, супруга — врач-стоматолог. Двое детей: сын в следующем году оканчивает школу, а дочь живет во Франции, занимается интернет-менеджментом.

Другие публикации цикла «Мастера культуры»:

Писатели — https://timeua.info/ukraina/mastera-kultury-pisateli-hiba-buvayut-narodi-bez-naczionalnosti-svoєї-movi-anatolij-stozhuk-mne-ne-ochen-blizko-politizirovannoe-iskusstvo-kakoj-by-poziczii-ni-prid/
Театральные деятели — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-teatralnye-deyateli/
Дизайнеры — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-dizajnery-vladimir-pogorelchuk-my-vsegda-byli-i-budem-zavisimy-ot-globalnogo-zakazchika-potrebitelya/
Хореографы и танцовщики — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-horeografy-i-tanczovshhiki/
Кузнецы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kuzneczy/
Звукорежиссёры — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-zvukorezhissyory/
Краеведы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kraevedy/
Журналисты — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-zhurnalisty/
Архитекторы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-arhitektory/
Фотохудожники — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-fotohudozhniki/
Кобзари и бандуристы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kobzari-i-banduristy/ + https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kobzari-i-banduristy-2/
Кинематографисты — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kinematografisty/
Музыканты и композиторы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-muzykanty-i-kompozitory/
Художники — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-hudozhniki/