ru
uk
Мнения
Подписаться на новости
Печатный вариант “Время”

Сітка-невидимка — з турботою про захисників

Актуальное сегодня12 октября 2020 | 19:04

14 жовтня є в нашій державі днем кількох великих свят, зокрема свята Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисника України.
За легендою, в цей день була взята в облогу столиця Візантії — місто Царгород (Константинополь). Його мешканці у відчаї звернулись до Божої Матері з молитвою про порятунок. І Богородиця, знявши зі своєї голови покров (омофор), тримала його над людьми, зробивши їх невидимими для ворогів… І сьогодні тисячі волонтерів по всій країні працюють над створенням маскувальних сіток, щоб зробити невидимими для противника позиції нашої армії.

Військовий «ілюзіон»

Про історію та сьогодення військового маскування розповідає координатор харківської волонтерської групи «Ставай поруч!» Анна Кохановська:
— Камуфлювання в сучасному вигляді виникло на початку ХХ сторіччя під час англо-бурської війни. У англійців були червоні мундири, і тому бури їх легко відстрілювали. В самих бурів форми не було, вони вдягались у звичайні куртки брунатного або сірого кольору, непомітні на тлі південноафриканського ландшафту. Спершу англійці програвали війну, і саме тому, що в них були мундири «неправильного» кольору. Нарешті вони зрозуміли, що форма має бути непомітною. І вже під час Першої світової вій­ни військові різних армій мали однострої кольору хакі, тобто — пилу.
В той час багато художників почали співпрацювати з військовими, оскільки їхні знання щодо оптичних ілюзій і «створення» рельєфів могли допомогти камуфлюванню армій. На кораблі, наприклад, наносили темні та світлі смуги, створюючи ілюзію деформованої поверхні, по якій вороги не могли вести прицільний вогонь. Танки спочатку намагалися камуфлювати плямами. Вже після Першої світової війни у Франції був розроблений та запатентований плямистий камуфляж, автором якого, до речі, був емігрант з України. І це маскування стало прообразом сучасних плямистих камуфляжів.
Але танк він міг замаскувати тільки на великій відстані від ворожих позицій, зблизька обриси машини вже було видно. Тоді виник ще один варіант камуфлювання — маскувальні сітки. Спочатку це були просто рибальські сітки, в які впліталася звичайна трава. Потім замість трави в вічка сіток почали протягувати стрічки з тканини, якими заповнювали поверхню. Ідея камуфлювання полягає не в тому, щоб надати цим сіткам вигляд якихось ковдр, які закривають предмет, а в тому, щоб створити враження, що під ними немає захованого предмету, а замість нього — якісь пагорби та рослини. Тобто створюється оптична ілюзія, яка порушує плаский рельєф. Цей принцип камуфлювання залишається актуальним і сьогодні. Коли безпілотний літальний апарат сканує з повітря рельєф місцевості, важливо, щоб він не зміг проаналізувати, що там є якась штучна поверхня.
Під час Першої світової війни в арміях були спеціальні підрозділи, які займалися камуфлюванням професійно. Їх, до речі, старанно відстежували і намагались знищити розвідки противника, оскільки їхня робота була дуже важливою ланкою фронту. В той час разом з плямистим камуфляжем техніки з’являються плямисті однострої, першими їх почала застосовувати німецька армія. Під час Другої світової війни з’являється камуфлювання зимове — маскхалати та костюми. Ця градація зберігається і сьогодні, ми також виготовляємо маскувальні сітки різних видів.
В Українській повстанській армії камуфлювання було на високому рівні, хоча створювали його самотужки. Бійці вдягались у самостійно виготовлений однострій або трофейну форму і наносили на неї плями соком карпатської ягоди афіни (місцева назва чорниці). Цей камуфляж в місцевих умовах був дуже ефективним. Після Другої світової війни завдяки розвитку технологій почали розвиватися камуфляжі із застосуванням багатьох відтінків кольорів для використання в різних умовах.
…Крім того, засоби маскування розрізняють за призначенням. Так, сітки для техніки легкі, вони плетуться за алгоритмом створювання ліній, що нагадують гілки дерев. В інших сітках виплітаються певні рельєфи.
Ще є сітки високої щільності, якими закривають позиції від снайперів. В них ефект наявності рослинності виникає за рахунок численних стрічечок тканини, які зав’язуються у вічках. В закриті такими сітками опорні пункти чи дзоти снайпер просто не може поцілити, тому що цілі не видно. Якщо на сітку впало осіннє листя чи сніг — все одно в неї залишається вигляд природного ландшафту, тобто такі сітки універсальні.
Є сітки (і це теж окремий напрямок), які використовуються для хибних цілей. В них навмисно вплітають яскраві клаптики неприродних кольорів, які добре вид­но з БПЛА або у прибори, щоб вони відволікали на себе увагу противника. Міністерство оборони виготовляє маскувальні сітки за певним ДСТУ. Зазвичай це пласкі поверхні, з яких вирізаються «хвилі».
Цікаво, як роблять маскувальні сітки в НАТО. Фотографують рельєф місцевості, де буде знаходитись військове обладнання, що треба замаскувати, а потім створюють цей рельєф на тканині. Сьогодні в розробці вдосконалених камуфляжних малюнків активно використовується комп’ютерне моделювання. Україна, до речі, має декілька якісних конкурентоспроможних продуктів: камуфляжі «Варан», «Хижак», «Мавка», «Жаба» є популярними поза межами нашої країни, ці патерни деякі виробники навіть підробляють.

Клаптик до клаптику…

Хто б міг подумати, що всі ці премудрості з маскування стануть нам — і військовим, і цивільним — у нагоді в 2014 році і до сих пір залишатимуться актуальними?..
— Коли почалася російсько-українська війна, багато людей стали на допомогу нашій армії, з’явилося багато різних волонтерських груп, в тому числі групи з плетіння маскованих сіток, — продовжує свою розповідь Анна Кохановська. — В Харкові це групи «Берегиня», «Маскування для АТО» та інші. Ідея нашої волонтерської групи «Ставай поруч!» полягала в тому, щоб долучити до плетіння сіток широкий загал громадськості. До карантину з нами спів­працювали школи. Це була і допомога армії, і патріотичне виховання учнів, бо діти повинні чітко розуміти, де вони живуть, чия це земля. До плетіння маскувальних сіток долучалися різні факультети національного юридичного університету. Плели сітки також в Історичному музеї. Там навіть була інтерактивна споруда для плетіння маскувальної сітки відвідувачами. Працює над виготовленням сіток Українська академія лідерства. Біля намету «Все для перемоги!» на майдані Свободи постійно знаходиться каркас, на якому плетуть маскувальні сітки.
А взагалі ми співпрацюємо з багатьма волонтерськими групами: від Бахмута на Донеччині до Берегового на Закарпатті. Обмінюємося досвідом, допомагаємо виконувати термінові замовлення, коли у когось є вільний час та можливість, зараджуємо з матеріалами для виготовлення маскувальних сіток — щоб всі бажаючі могли брати участь в цій роботі.
Наші сітки є по всій лінії фронту. Потреба в них завжди дуже велика, адже маскувальна сітка, яка плелася, наприклад, тиждень, може бути знищена під час обстрілу на передовій за лічені хвилини. До нас регулярно звертаються військові підрозділи, розповідають свої потреби, і ми, по можливості, намагаємося їм всім допомогти.
З початком карантину багато людей почали плести маскувальні сітки вдома. Хтось зробив для цього каркас, хтось пристосувався натягувати сітку на меблях чи в дверному отворі, хтось — у власному дворі… Є такий важливий момент: якщо ти хочеш щось робити, то завжди знайдеш можливості для цієї роботи, якщо не хочеш — то знайдуться причини.
— Де берете матеріали?
— Основу, тобто саму сітку, купуємо на кошти, які надають волонтери та бажаючі допомогти в цій роботі. Обрізки тканини беремо у патріотично налаштованих підприємців, які шиють камуфляжний одяг для рибалок, мисливців тощо.
— Чи є якісь стандарти у розмірах сіток, матеріалів, з яких вони робляться?
— Державний стандарт передбачає розмір маскувальної сітки 3 на 6 метрів. Але ми зазвичай плетемо сітки розміром 3 на 3 метри, бо приміщення малі, велику сітку важко натягнути. Ці модулі часто бувають зручнішими від великих сіток, бо їх можна з’єднати в певну конфігурацію з огляду на те, що саме потрібно замаскувати. Наприклад, розвідникам великі сітки не потрібні, їх влаштовують сітки три на три метри, але вони повинні бути з імітацією певного рельєфу.
Тканини для плетіння маскувальної сітки бажано використовувати натуральні, хоча зараз таких фактично не випускають. Тому намагаємось брати матеріали з якнайменшим відсотком штучних домішок. Якщо сітка буде повністю штучна, то її буде помітно у пристрій нічного бачення, а у випадку загоряння люди можуть отримати опіки від синтетики, що плавиться.
Бійці розповідали, що в росіян нема сіток волонтерських (бо хто б їм допомагав!), вони використовують куповані, зазвичай китайського виробництва. Ці сітки штучні, вони відблискують у приладах нічного бачення, і наші бійці одразу розуміють, що там знаходиться сітка, якою щось накрите. Тому ми попередньо перевіряємо матеріали приборами нічного бачення, і ті тканини, що відблискують, відбраковуємо.
— Як виглядає середньостатистичний портрет волонтера, котрий займається плетінням сіток?
— Як я вже казала, це роблять діти в школах, студенти у вузах, пенсіонери, які можуть присвятити цьому більшу частину дня, люди, які працюють і після роботи беруться до плетіння якоїсь невеличкої ділянки сітки… У цих волонтерів різний вік, різна освіта, навіть можуть бути різні життєві цінності, але спільним є одне — вони усвідомлюють себе українською політичною нацією. Люди розуміють, що це їхня земля, яку необхідно захищати.
Фото з архіву волонтерської групи «Ставай поруч!»

Подписаться на новости
Коментарии: 0
Коментариев не добавлено

Актуальное сегодня

Cледите за нами в соцсетях