Її зовуть Надією: історія любові та покликання

Надія з дитинства мріяла стати саме фармацевтом. Красивий халат, ввічливі та приязні відвідувачі аптеки, хороша робота для жінки – такою вона уявляла свою майбутню професію. Дівчина і гадки не мала, що замість цього стане військовослужбовцем, що війна внесе у її життя свої корективи, а її «клієнтами» та пацієнтами стануть поранені бійці бойового підрозділу Національної гвардії України.

Ще у шкільні роки дуже любила хімію та біологію – тож у 1998-му році закінчила фармацевтичну академію. Пригадує, що часи були складні – державні аптеки закривались, а приватні – лише робили свої перші кроки. Але дівчина, яка майже на відмінно закінчила поважний вищий навчальний заклад, змогла знайти роботу за фахом — завідуючої аптеки у військовому училищі. У 22 роки Надія посіла престижну посаду в армійській частині. Це і визначило подальшу кар’єру та життя нашої героїні.

І хоча в училищі Надія пропрацювала лише вісім місяців, але саме там знайомі військові розповіли про таку саму посаду провізора у військовій частині 3005, яка потім стала 5-ю Слобожанською бригадою НГУ.

Вона пригадує, що була спочатку здивована армійськими порядками. І дисципліна інша, і пацієнти якісь не наполегливі. Каже, що лише через певний період служби зрозуміла, що вся структура Нацгвардії нагадує їй одну дуже велику родину.

Цього принципу молодий медик дотримувалась з перших днів своєї служби у військовій частині 3005 Національної гвардії України.

І недарма – молоду, привабливу та при цьому досвідчену дівчину відразу помітили у частині. Тож, не випадково, що своє кохання Надія зустріла у нашій бригаді. Капітан Юрій Ромодан одразу познайомився з Надією, та незабаром вони створили справжню «гвардійську» родину. Підполковник НГУ Ромодан загинув на початку російського вторгнення у 2022-му під час несення військової служби, але до цього у Надії та Юрія буде попереду майже чверть століття щасливого подружнього життя та двоє чудових синів.

«У мене під аптеку було старе приміщення, я намагалась його якось привести до ладу, шукала якісь стелажі, меблі. Зайшов якийсь похмурий капітан та каже: «Мене звуть Юрій, а як звуть Вас?», запропонував допомогу. Було видно, що у нього багато справ, але він постійно заходив ще і ще. Потім Юра розповідав, що йому командир бригади сказав, подивись, який у нас новий начальник аптеки. А він відповів, що вже познайомився з цією дівчиною. Ось так, з легкої руки комбрига і познайомилися», — з теплими нотами у голосі пригадує Надія.

За майже 25 років подружнього життя в офіцерській родині завжди був лад та порозуміння, не зважаючи на складнощі несення служби та ненормований графік – родина завжди знаходила час ввечері обов’язково обговорити, як минув день та знайти теплі слова один для одного. Єдине, зауважує Надія, діти практично виросли у частині, бо постійно доводилось їх забирати з дитячих садочків чи школи «на роботу», де вони проводили багато часу.

5-го березня 2022-го року, після початку повномасштабного вторгнення, розташування 5-ї Слобожанської бригади НГУ було атаковано російською авіацією. Ворог скинув декілька потужних авіабомб, були зруйновані майже всі будівлі. Разом з ними була знищена й аптека, у яку наша героїня вклала багато сил та душі.

«Дуже важко було дивитися на руїни, на які перетворилася наша частина, медичний пункт та аптека, яку я сама облаштовувала. Навіть меблі для аптеки сама проектувала, щоб були й сучасні, й зручні. Але рук я не склала, як і всі ми. Довелося розширити свою діяльність, за відсутністю аптеки стала працювати й медсестрою, і лікарем, і адміністратором медичної частини. Наразі аптека відновлена, але роботи менше не стало», — з сумом згадує Надія.

І дійсно, окрім праці фармацевта, наша героїня виконує дуже багато завдань, пов’язаних з лікуванням, відновленням та реабілітацією поранених бійців у бригаді, а ще відповідає за комплектацію польових аптечок бійців та наплічників парамедиків бригади.

Від себе додамо, що Надія разом з іншими лікарями бригади взяла участь у розробці унікальних м’яких ношів, які волонтер та керівник компанії «TKS» Мирон Баран розробив спільно із своїми фахівцями та бойовими медиками нашої бригади. Ці ноші якнайкраще зарекомендували себе на полі бою під час евакуації поранених та не лише не поступаються іноземним аналогам, але й виявились кращими за них. Якісна комунікація між волонтерами та бойовими медиками 5-ї Слобожанської бригади стала запорукою успіху цього дуже важливого проекту.

Не менш вагомим є й внесок майора Ромодан у лікування та реабілітацію гвардійців, яким потрібна медична допомога. Надія пригадує момент, коли вона з успіхом виступила навіть в амплуа лікаря.

«Був випадок, коли бійцю стало зле. Він не міг розігнутися. Тож, оточуючі підозрювали радикуліт, але я за симптомами запідозрила прободну виразку та діяла відповідно. Ми надали хлопцю першу невідкладну допомогу, як при шлунковій кровотечі та моментально відвезли його у лікарню, що мала обладнання для діагностування та фахових лікарів. Думаю, цим ми врятували людину, бо внутрішня кровотеча може забрати життя за декілька годин», — з гордістю згадує той день Надія.

За 25 років через медичну частину бригади пройшли тисячі бійців, але всі вони як легенду передають з вуст у вуста, що немає більш душевного та доброго лікаря, ніж Надія, яка повністю виправдовує своє ім’я. Бо без надії у наші важкі та буремні часи не обійтися просто ніяк.

Після Перемоги наша героїня планує і далі залишитися служити у рідній військовій частині. Бо Надія теж просто не уявляє себе без рідної бригади.