«Бахмут перемелював нас усіх»: командир відділення інструкторів бригади «Спартан» Барс

Повномасштабне вторгнення Барс зустрів у Київській області – у складі територіальної оборони виконував завдання в Бучі, Ірпені, Ясногородці. Потім разом із кращим другом долучився до Національної гвардії України. Розповідає: «Спартан» обрав свідомо, адже це – бойова бригада. За час служби Барс пройшов шлях від солдата до лейтенанта, і наразі є командиром відділення інструкторів одного з батальйонів.

«У грудні 2022 року, як тільки я прийшов до частини, нас відправили виконувати завдання в Козачій Лопані на Харківщині. Але вже за три дні ми поїхали в Бахмут, – згадує військовий. – Ще коли був в ТРО, то побачив що таке війна і що залишають по собі росіяни. Але коли заїхав у Бахмут зі своєю штурмовою групою, то це було пекло. Навколо все горить, всюди стріляють, немає ані хвилини тиші. Місто перемелювало нас усіх. Інтенсивність штурмів могла складати й по 10 за день, росіяни не жаліли «гарматного м’яса», ситуація на передовій змінювалася дуже швидко».

Під час виконання одного з завдань Барс отримав тяжке поранення. Його штурмова група мала евакуювати поранених побратимів. Той день, говорить військовий, став одним із найважчих, адже противник саме завіз підкріплення у вигляді колишніх ув’язнених і брав переважаючою кількістю. Бої тоді йшли на кожній позиції батальйону.

«Наші поранені хлопці знаходилися в гаражі, до них наближався противник, росіяни вже зайшли в будинок. Тож моя група пішла на штурм будівлі. Мені під ноги прилетіла граната, я отримав тяжке поранення. Проте ту задачу ми виконали і забрали своїх побратимів», – розповідає Барс.

Далі було тримісячне лікування, та, навіть перебуваючи в шпиталі, військовий допомагав своїй бригаді – займався волонтеркою. Барс швидко повернувся в стрій і продовжив виконувати бойові завдання. На той час «Спартан» воював на Запорізькому напрямку в районі Роботиного.

Тепер, з огляду на отриманий бойовий досвід, Барс і його інструктори готують нових військовослужбовців бригади як універсальних солдатів, які можуть воювати і у місті, і у лісосмузі.

«Чули думку, що росіяни воюють по книжці? Так от скажу: вже ні, так було на початку. Противник дивиться, як воюємо ми, аналізує наші дії, вчиться і змінює тактику. Тому інструктор – це одна з ключових фігур в підрозділі, адже від нього напряму залежить бойова підготовка особового складу».

Усі інструктори, розповідає Барс, мають чималий бойовий досвід, а також продовжують виїжджати на передову, щоб мати об’єктивну картину війни.

«Перше, що ми говоримо новоприбулим побратимам: «Сприймайте реальність такою, якою вона є». Ми знаходимося на війні, й розвиток подій може бути абсолютно різний, – каже офіцер. – Друге – розвивайте в собі стресостійкість.

Третє – вчимо максимальній комунікації і взаємодії між своєю групою, підрозділом, командуванням. Від цього залежить 60% успіху виконання задачі. Потім розпочинається бойова підготовка: спочатку базова, далі – вузька направленість, бо у кожного своя спеціалізація. Намагаємося донести максимальний об’єм інформації доступною мовою».

За бойові заслуги Барс має кілька відзнак та відомчих нагород, зокрема медаль «За військову службу Україні». Однак найбільша нагорода, зазначає офіцер, коли інструктори отримують зворотній зв’язок від бійців.

«Якось заїхав до шпиталю, і вистачило 10 хвилин, щоб наші хлопці, які також перебували там на лікуванні, дізналися і позбігалися до мене. Дякували за те, що залишилися живі завдяки підготовці. Тож, те, що ми розповідаємо, працює».