Без них ми б не впоралися!
Мабуть, мало знайдеться людей в Україні хто не знав би – хто такі волонтери і яка їх роль в війні, що розгорілася на теренах нашої країни. Безперечно – їх вклад за ради перемоги важко переоцінити. Взагалі, чи змогла б Україна чинити гідний опір, якби не волонтерський рух – велике питання… Про одного с таких відчайдухів і, безумовно, патріотів своєї держави, піде мова далі.
Волонтери — це діагноз
Війна не стала несподіванкою для Ігоря Балаки – ріелтора (найкращого в країні, як де-хто вважає), трохи журналіста, як він сам висловлюється, і одного з найяскравіших, с точки зору автора, харківських волонтерів: «Для мене війна була очікувана, але все одне я до останнього вважав, що Росія не піде в наступ на Україну. 23 лютого мені зателефонували і попередили – буде війна. Я зібрав своїх і поїхав на захід. Тому звістку про вторгнення я зустрів за кермом… У Львові машину завантажили бронежилетами та іншими необхідними для фронту речами і я знов поїхав до Харкова», — згадує Ігор. Доречи, львів’яни віддали захисні жилети під «чесне слово» бо, за словами Ігоря Балаки, вони до цього навіть не були знайомі… хтось з його друзів зателефонував і сказав, що Ігореві можна вірити – і повірили.
«Важко передати те здивування з боку перевіряючих на блок-постах, — каже Ігор, — коли на їх запитання — Куди їдеш? — вони отримували відповідь – До Харкова… в той час усі їхали в зворотному напрямку… А коли військовим ставало відомо, що я перевожу? Одразу лунала наполеглива пропозиція розвантажуватись, бо, на їх погляд, саме їм бронежилети були тоді потрібніше за всіх. Але я на відріз відмовляв! Все, що було завантажено львів’янами, доїхало до хлопців на передок», — підкреслив Ігор.
Взагалі то допомагати військовим, а вірніше, просто допомагати людям, для Балаки не було чимось новим – він волонтерів ще з чотирнадцятого року. Тому йому не довелося, як то кажуть, починати з нуля. Займаючись волонтерством майже вісім років, за словами Ігоря, він вже добре знав: що і кому потрібно в першу чергу, де це взяти, до кого звернутись і як організувати доставку. Вже наступного дня після вторгнення Ігор звернувся до небайдужих про допомогу. Через соцмережі він відправив меседж, також, і до західної спільноти — «Dear international colleagues!» так починалось його звернення до західних колег. В ньому він завдячував за їх співчуття та заохочував допомогти ще й матеріально:
«Я очень благодарен за слова поддержки нашему народу и моей стране Украине. Это очень важно для нас в такой непростой ситуации. Я так же был бы очень признателен, если бы вы могли помочь финансово или гуманитарными ресурсами», — зазначав він на своїй сторінці.
І його почули… Вже на початку березня, за словами волонтера, дзвінків надходило настільки багато, що була створена гаряча лінія для охочих допомогти. Гуманітарна допомога надходила з країн Європи, а допомога зі Сполучених Штатів, про яку вдалося домовитися завдяки американським колегам Ігоря з Асоціації ріелторів США, в рази перевищила всі найоптимістичніші очікування. Завдяки цій допомозі, окрім іншого, в деякі медичні заклади міста, в тому числі військові, вдалось встановити, навіть, дуже коштовне обладнання. Так починалась, а вірніше набирала більших обсягів, благодійна діяльність Ігоря Балаки та його однодумців – їх феноменальної команді, — як висловлюється сам Ігор.
На скільки вона зросла і яких масштабів набула тепер? Сказати важко. Ніяких цифр Ігор не називає, бо ніколи не рахував: «Багато всього – не одна фура… і не один мільйон доларів…», — каже він. Взагалі благодійник вважає, що «мірятись кількістю» коли мова йде про допомогу – це не вірно. І пишається тим, що Харківські волонтери (справжні волонтери, уточнює він) не конкурують, а навпаки, готові при першій потребі допомагати один одному, каже, що про їх взаємодопомогу можна написати окремий роман! «Волонтери — це діагноз з лячними симптомами прийти у будь яку мить на допомогу та врятувати товариша! – вважає Ігор. – А харківський волонтер — це взірець взаємовиручки та людяності!», — акцентує фахівець.
«Я сам маю собаку якого вважаю членом родини…»
Під час волонтерської діяльності траплялись і анекдотичні випадки. Ігор Балака згадує, як одного разу до нього звернулись по допомогу – треба було евакуювати коней. Спочатку мова йшла про двох тварин: «Домовляюсь про спеціальне авто для перевезення тварин такого розміру, дзвоню, і раптом з’ясовується – коней три… Я знов дзвоню друзям, пояснюю ситуацію, вони кажуть, що вирішать і цю проблему. Знов набираю номер умовних замовників, щоб порадувати, а мені і кажуть, що коней таки три… але ж ще шість поні… Ще раз передзвонюю своїм друзям, ще раз пояснюю ситуацію і ще раз вони знаходять можливості допомогти з урахуванням нових обставин. Втрете телефоную до власників тварин і… чую – окрім коней і поні ще є декілька десятків кіз! Можна було б посміятися з кумедності ситуації, але не смішно, бо я розумію цих людей, я сам маю собаку якого вважаю членом родини — вони лише намагалися врятувати своїх тварин», — сумно зітхає Ігор.
Благодійність Ігоря Балаки не обмежується тільки так званою «гуманітаркою». Зараз він переймається створенням та наданням тимчасового житла переселенцям, обладнанням для військових та медиків, і активно впроваджує проект з підготовки фахівців по розмінуванню територій, бо, за його словами, вже зараз, завдяки війні, в Україні розкидано стільки вибухових пристроїв та не розірвавшихся снарядів, що знадобляться роки для їх знешкодження.
Не дивно, що з 1 липня цього року Ігор Балака займає місце очільника Харківського Ротарі-Клубу «Харків-Сіті», який є одним з місцевих осередків, так званих ротаріанців. Можливо, багато хто спитає – хто такі ротаріанці? Відповідаючи зазначу, що це тема не однієї статті, та як що коротко – це, по суті, перші волонтери на землі.