Марія Росова, психологиня: "Те, що тримає – це не лише зброя, а й пам’ять, гідність і любов"

2022 рік став точкою неповернення для багатьох з нас. Тоді я не змогла залишитись осторонь і пішла волонтерити до шпиталю. Пам’ятаю перші зустрічі з пораненими хлопцями – зболені, мовчазні, але з живими очима. Я проводила з ними психологічні, розвантажувальні заняття. І дуже скоро побачила, як крізь біль і втому прорізуються перші посмішки, як вони починають відкриватись, жартувати, говорити. В ці миті я зрозуміла: поруч із тілом має загоюватись і душа.

Згодом я мобілізувалась і ми створили справжню команду однодумців. Їздили по підрозділах, приїжджали на ППД, проводили тренінги та зустрічі. Ми говорили з бійцями про те, що таке психологія, як важливо підтримувати один одного, що означає бути командою. В центрі наших розмов завжди було українське: традиції, культура, родина, справжня дружба. Бо те, що тримає – це не лише зброя, а й пам’ять, гідність і любов.

У 2024 році ми вийшли на чергову ротацію в зону бойових дій. Там я остаточно усвідомила: справжня сила психолога – бути поруч! В тиші та в бурі, у погляді, що підтримує, у слові, що заспокоює, у мовчанні, що не тисне. Саме там ми стали справжньою родиною – зі своїми ритуалами, жартами, опорою і довірою.

Я мрію, аби військова психологія розвивалася ще глибше – щоб допомога не завершувалась на порозі частини, а охоплювала шлях повернення додому. Щоб була якісна реабілітація після бойових дій, щоб бійці та їх родини отримували не лише підтримку, а й розуміння, що вони – не одні! Бо наш фронт – не лише на лінії зіткнення. Наш фронт – у серці кожного, хто не здався, хто тримає, хто підтримує. І ми разом – велика, сильна, незламна родина Слобожанських «Скіфів»!