Міжнародна діяльність Центру «Інститут судових експертиз ім. Засл проф. М. С. Бокаріуса»
Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл проф. М. С. Бокаріуса» важко уявити без міжнародного партнерства та розвитку міжнародної діяльності. Від самого початку створення інституту його керівник, Микола Сергійович Бокаріус постійно відвідував різні країни світу, де читав лекції, знаходив нових партнерів і друзів, заохочував іноземних науковців до публікацій у власному фаховому виданні.
Пізніше ці традиції не були забуті, делегації співробітників Центру вирушали з науковими місіями до інших країни: Польщі, Словаччини, Чехії, Китаю та ін.
На сьогодні ННЦ ІСЕ має потужну базу іноземних партнерів та десятки підписаних меморандумів про співробітництво із судово-експертними установами Грузії, Латвії, Литви, Польщі, Іспанії, Угорщини, Словаччини, Чорногорії, Греції, Казахстану, Шотландії, Вірменії, Азербайджану тощо. Центр бере участь у багатьох європейських проєктах, адже з 2017 року ННЦ ІСЕ є членом Європейської асоціації судово-експертних установ (ENFSI). Серед актуальних та нещодавніх це і робочий візит до Риги у межах латвійсько-українського проєкту, участь у Щорічному зібранні членів-учасників ENFSI у Гаазі, підписання меморандуму з іспанцями щодо випробовування пілотного проєкту щодо ідентифікації особи без матеріалів ДНК та багато інших.
Цікавою є історія, пов’язана з одним із таких партнерств. ННЦ ІСЕ підтримує дружні стосунки із нащадками Миколи Сергійовича Бокаріуса, особливо з правнуком видатного криміналіста — Сергієм Віталійовичем Бокаріусом. Один із листів правнука до керівництва Центру містив розповідь про те, що працю Миколи Бокаріуса продовжували його рідні: син — Микола Миколайович (який став керівником Харківського інституту) та онук Віталій Миколайович (батько Сергія Бокаріуса). Сергій Бокаріус у своєму листі зазначає, що Віталій Бокаріус у 1950-х роках активно співпрацював із Павлом Страдінєм (ім’я якого пізніше присвоїли Ризькому університету, із яким 2021 року ми підписали Меморандум про співробітництво та який того самого року відвідала делегація Центру для реалізації спільного проєкту). У листі також зазначається, що Віталія Бокаріуса та Павла Страдіня об’єднувала не тільки професійна діяльність, а й міцна дружба. Правнук пам’ятає, як за 2 роки до смерті Страдіня вони разом із батьком гостювали у нього влітку 1956 року на дачі. Маленький Сергій мав хист до малювання (талант Миколи Бокаріуса через покоління передався онуку) і правнук намалював багато різних картин із балтійськими видами.
Олена Агапова