«Нам встромляли голки в рани, зрізали тату полоненим болгаркою. Їм приємно було бачити, що ми страждаємо» -- герої-азовці про російський полон
Пташка, РЕдІс, Калина, Хоменко, Волина… Нарешті! Ми так гаряче чекали на їхнього повернення! Ми так вболівали за них усіх!
Україні вдалося повернути з російського полону 215 військових, з яких 188 захищали “Азовсталь” та Маріуполь. Серед звільнених 108 бійців “Азову”, легендарних захисників “Азовсталі”, бійці Нацгвардії, СБУ, поліцейські, прикордонники, морські піхотинці. Є військові, яких бойовики засудили до страти.
Про мужність та військову звитягу захисників “Азовсталі” сьогодні знає увесь світ. Після тижнів російських бомбардувань Маріуполя українські захисники відмовилися здаватися рф попри брак боєприпасів, їжі та медикаментів, незважаючи на переважну чисельність та вогневу потужність росіян.
Вони схудлі, виснажені… Багатьох змогли впізнали лише рідні. Росіяни морили їх голодом, застосовували жорстокі тортури проти захисників “Азову”, -констатував під час брифінгу начальник ГУР Міноборони Кирило Буданов. Їм потрібна медична та психологічна реабілітація.
“Наші герої після отриманих травм, катувань та голоду у важкому фізичному стані. В них немає навіть одягу та взуття”,- кажуть у патронатній службі ”Янголи Азову”.
Але вони нескорені! Силою духу українських захисників вражений увесь світ. На відео один із звільнених захисників, ступивши на територію України, нахиляється, щоби поцілувати землю, за яку вони стояли аж до останнього.
Наразі українські захисники у лікарнях. Їм знадобиться тривалий час реабілітації та лікування. Потім вони розкажуть про пекельну дорогу додому із жахіття російського полону.
А зараз історії інших бійців “Азову”, яких раніше звільнили з російського полону і які на власні очі бачили жахливі злочини окупантів, на собі відчули їхні жорстокі тортури. Це бійці з позивними “Вікіпедія”, “Манго” та “Вишня”.
“Я гнив. Від мене смерділо гнилим м’ясом”
Владислав Жайворонок, позивний “Вікіпедія”, 30 років, боєць полку “Азов”, оператор БПЛА, взводний медик та розвідник. З березня по травень перебував на “Азовсталі”. Внаслідок важкого поранення йому відірвало ногу і пошкодило око.
— Виконував завдання у Маріуполі та його околицях з самого початку повномасштабної агресії і аж до ночі, коли було прийнято рішення про евакуацію, — розповідає Владислав.
Азовець “Вікіпедія” не лише виконував військові завдання, але й вражений звірствами росіян, фільмував їхні злочини на камеру.
— Я бачив, як росіяни спалювали людей, навіть не в окремих квартирах, а спалювали цілі квартали. Це були артобстріли, внаслідок яких вигорали будинки кварталами разом з людьми. Я це знімав. Вони вбивали тисячами. Загиблих у Маріуполі десятки тисяч. Люди гинули сім’ями. Завдяки “асвабадителям”. Багато зниклих без вісти. Але вони не просто зникли. Ці люди заживо згоріли або їх спалено у пересувних крематоріях. Це доведений факт.
За словами Владислава “Азовсталь” обстрілювали без зупину.
— У противника не було обмежень щодо кількості боєприпасів, — розповідає він. — У них була звичайна артилерія, РСЗО, на нас скидали авіабомби з літаків.
В ніч на 16 травня Владислав Жайворонок отримав ще одне важке поранення.
— Прилетіла протитанкова ракета, я отримав найважче поранення з усієї групи. Я тоді втратив ногу, — розповідає він.
Того ж дня разом з усіма захисниками він потрапив до російського полону. Після травматичної ампутації Владислав був у важкому стані, він пам’ятає лише окремі моменти евакуації з “Азовсталі”, коли час від часу на кілька секунд виринав з непритомності. Він не пам’ятає, що було в Новоазовську, ще кілька днів у такому стані він перебував, коли вже був у лікарні у Донецьку.
— Перші дні я не отримував антибіотики. Я почав отримувати антибіотики лише на п’ятий день, — розповідає Владислав. (Навіть неможливо уявити, який нестерпний біль він відчував!) — Після травматичної ампутації я просто лежав і гнив. Від мене дуже сильно смерділо гнилим м’ясом. Впродовж усього цього часу температура у мене була 41. Але антибіотиків мені не давали. Весь персонал ставився до нас агресивно. Як до фашистів чи нацистів, як вони нас називали. “А почему мы должны за ними ухаживать и еще лечить?»
Це не піддається жодній логіці. Справжні фашисти, вони ж оскаженілі російські нацисти, знищують українців, як націю, при цьому звинуваючують у фашизмі своїх жертв!
За словами Владислава, поранених бійців катували голодом. Емоційно і фізично виснажували нескінчені допити.
— Уявіть, що важкопоранені знаходяться у лікарні, і тут з перших днів починається цей тиск, допити, — розповідає він. — У мене допити були ще до того, як я почав отримувати антибіотики після ампутації кінцівки. Хлопці, що там знаходилися, зазнавали справжніх тортур: їм встромляли голки в рани, катували водою, щоби вони захлинались. Наглядачі зрізали тату полоненим болгаркою. Їм приємно було бачити, що ми страждаємо. Їжі було мало. Всі думки були про їжу: весь час хотілось їсти. Дошкуляв біль. Важкопоранених фактично не лікували, не надавали навіть необхідний мінімум медикаментів.
Не менш ніж фізичні тортури пригнічував психологічний тиск окупантів. Азовців намагалися зламати ще й з середини.
— Нам не давали зв’язку з рідними, — каже Владислав. — Нам весь час наголошували: «Вас никогда не поменяют, вы никому в Украине не нужны! Харьков под нами, Запорожье под нами, Киев уже взяли, почти вся Украина захвачена. Вы не знаете, что поляки ввели польские злотые на западе Украины и там польские полицаи имеют больше прав, чем ваша милиция». Це була настільки мерзенна брехня, що ми не вірили. Ми вірили, що усіх нас обміняють.
“Мене били на допитах палками, щоби я брехав на командирів”
Денис Чепурко, позивний ”Манго”, боець “Азов”, 28 років. У боях за Маріуполь втратив руку. Був танкістом в “Азові”. Керував одним з двох танків, що штурмували колону російської бронетехніки, що за кількістю перевищувала їх у 10 разів. Перебував 44 дні у полоні в Оленівці.
— Тримав оборону Маріуполя з 24 лютого, — розповідає Денис. -11 травня отримав поранення на “Азовсталі”, втратив руку і отримав осколкове поранення у ногу. Був евакуйований у 120-ту колонію в Оленівку.
Денис розповідає про жахіття російського полону.
— Був свідком, коли били хлопців, роздягали догола на пекучому сонці, змушували важко поранених присідати, не дозволяли піднімати голову, відразу починали бити. Мене били на допитах, щоби я підписав свідчення проти своїх командирів , що це “Азов”, а не росіяни розбомбили Маріуполь. Я сказав їм, що не буду цього робити, вони били мене палками, погрожували розстрілом, але я так нічого не підписав, — каже він.
— Часто забирали хлопців з нашого бараку, повертали через два-три дні побитими, зі зламаними ребрами, ногами, руками, — розповідає Денис. — Забивали до смерті. Вони не могли вже рухатись, не могли навіть пити. Їх змушували взяти їхні звірства на “Азов”, підписати, що це вони вбивали мирних жителів, але ніхто з них не погодився.
Зі слів Дениса, окупанти обмежували військовополонених у їжі та питній воді аби вони лише не вмерли.
— Води у спеку давали 600 грамів на дві доби. Вода була не питною, — розповідає він. — Нас було десятеро у кімнаті метр на метр, важкопоранені спали на двох ліжках, решта на підлозі. Медичної допомоги взагалі не було.
Наразі Денис Чепурко очікує протезування. Далі збирається знову повернутися до “Азову”.
— Нас не можна зламати, ми є українці, — спокійно, але переконливо пояснює він.
“Погрожували розстріляти”
Дмитро Усиченко, позивний “Вишня”. Він разом з іншими воїнами зміг дістатися до заблокованого окупантами заводу «Азовсталь» повітряним коридором та допомогти побратимам. Десантував в оточений Маріуполь з гвинтокрила. Добровільно погодився летіти в оточене потрійним кільцем місто, де вже відбувалися жорстокі бої, крізь потужну ворожу ППО, ризикуючи бути збитим. Один з небагатьох, хто вижив.
— Я розумів, що це квиток в один кінець, — зізнається він. — Але я хотів допомогти бійцям з “Азову”, бо це моя родина, і там не вистачало людей. Я чомусь був певний, що виживу.
Відразу після десантування він вступив в інтенсивний бій разом з іншими воїнами, що десантувалися разом з ним з гвинтокрилу. Через півтори години після прибуття у Маріуполь Дмитро був поранений, але разом з другом, який також отримав поранення, вони майже дивом, пробиваючись крізь щільні обстріли, все ж дісталися “Азовсталі”.
Дмитро розповів, які жахіття він побачив у зруйнованому росіянами Маріуполі.
— Перше, що я побачив, — труп на лавочці, який сидів, і його ніхто не забирав. Мама гуляла з візочком біля цього трупа, а поруч діти грали у м’яча. Там лежала ще пара трупів, а вони гралися і сміялися, ніби не помічаючи, — Дмитро і досі під враженням, як це може бути у 21-му сторіччі посеред Європи. — Ще зустріли п’ятьох дітей, вони були контужені і йшли по воду. Великі очі, скляний погляд.
Невдовзі Дмитро отримав друге поранення на “Азовсталі”.
— Уламок від міни прилетів, — пояснює він. — Я вже увімкнув режим безсмертя і не боявся. Третє поранення також на “Азовсталі” — снайпер, коли ми виходили з оточення у полон.
Через поранення потрапив до так званої лікарні. Дмитра там не те що не лікували, не давали навіть знеболювальних. Ті знеболювальні, що мав з собою з “Азовсталі”, при обшуку відібрали росіяни.
— Під час так званих слідчих дій вони весь час загрожували розстрілом. Хотіли, щоби ми “зізналися”, що ми вбивали мирне населення. Але ніхто з нас цього не зробив, — розповідає Дмитро.
За словами азовців, російські окупанти під час допитів намагалися вибити з них брехливі свідоцтва про командира полку “Азов” Дениса Прокопенка ( позивний “РЕдіс”) та його заступника Святослава Паламаря (“Калина”), які, на щастя, зараз вже у безпеці.
Бійці “Азову” готові свідчити у міжнародному кримінальному суді про тортури та катування, яким росіяни піддавали військовополонених, а також про їхні жахливі злочини проти людяності, які вони масово чинили у Маріуполі — умисно знищували житлові будинки, лікарні та укриття, де люди ховалися від обстрілів, масово вбивали мирних жителів, вщент зруйнували місто. Свідчення бійців “Азову”вже задокументовані і за необхідності будуть використані у всіх міжнародних судових процесах над рф.
— Якщо я дійду до суду в Гаазі, я розповім про те, що вони зробили в Оленівці, як знищили моїх побратимів, — певнить Дмитро Усиченко. — Це суперечить людяності. Це теракт проти військовополонених, які були без зброї. Їх там катували, і щоби приховати тортури і знущання над пораненими, вони вчинили цей теракт.
Чекаємо з полону решту захисників
Неймовірна мужність бійців “Азову” викликає повагу і страх навіть у ворогів. Захисники — наші Герої! Ми дякуємо вам за нескореність духу, за вашу стійкість, за те, що боронять від російської навали Україну. Ми тішимося, що герої наші повертаються з полону, але у російських катівнях ще залишається багато наших захисників.
Так, за два обміни в Україну з російського полону повернулося 360 захисників “Азовсталі”. Втім до полону потрапило біля двох тисяч відважних захисників. Ми переживаємо за їхні долі і їхні життя. З розповідей азовців знаємо, що російський полон — це катівні, що гірші в’язниць. Україна і світ мають зробити усе можливе, щоби кожен з полонених якнайшвидше повернувся додому. Молимося за них! Молимося за кожного бійця, який зараз на полі бою боронить від російської орди Україну. Поверніться додому живими!