«Навички TCCC потрібно знати як молитву»

 Історія військового медика 5 Слобожанська бригада «Скіф» НГУ Ярослава

 Війна щодня ставить перед військовими складні випробування. Але є ті, чия боротьба відбувається не лише зі зброєю в руках, а й за кожен людський подих. Військові медики першими приходять на допомогу пораненим, працюють під артилерійськими обстрілами, приймають рішення за лічені секунди та нерідко ризикують власним життям, аби врятувати інших.

 Фельдшер патрульного батальйону 5 Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України Ярослав уже понад вісім років присвячує своє життя військовій медицині. За цей час він пройшов шлях від санітарного інструктора до досвідченого бойового медика, який виконував завдання на найскладніших ділянках фронту.

 Харківщина, Серебрянський ліс, Кліщіївка — для нього це місця, де доводилося рятувати життя побратимів під ворожими обстрілами, організовувати евакуацію поранених та працювати в умовах, коли рахунок ішов на хвилини. Саме там він здобув безцінний бойовий і медичний досвід, який сьогодні допомагає йому не лише рятувати життя, а й навчати цьому інших.

До військової служби Ярослав прийшов свідомо. Ще до армії медицина приваблювала його можливістю постійно вдосконалюватися, здобувати нові знання та допомагати людям.

«У медицині ти постійно навчаєшся і розвиваєшся. Саме це мене й привабило», — говорить військовослужбовець.

Свій шлях у Національній гвардії України він розпочав у 2018 році зі строкової служби. Згодом підписав контракт і став санітарним інструктором патрульного батальйону. З набуттям досвіду коло його обов’язків значно розширилося.

 Сьогодні Ярослав не лише надає невідкладну допомогу військовослужбовцям, а й координує медичний супровід особового складу, контролює проходження лікування, проводить профілактичні заходи та постійно займається навчанням побратимів основам тактичної медицини.

 «Складного нічого немає, бо будь-яку проблему можна вирішити. Потрібно просто знайти правильний підхід», — каже Ярослав.

 24 лютого 2022 року Ярослав пам’ятає до найменших деталей. Того ранку він мав вирушати у службове відрядження до Києва. Проте життя змінилося за кілька годин.

 «Приїхавши до військової частини, я отримав зброю, і ми одразу виїхали на захист Харкова», — згадує гвардієць.

Усе відбувалося настільки стрімко, що часу на осмислення подій просто не було. Уже в перші години повномасштабного вторгнення його підрозділ виконував бойові завдання з оборони міста.

 Після Харківщини були інші напрямки — Серебрянський ліс, Кліщіївка та низка бойових районів, де військовому медику довелося працювати практично без перепочинку.

 «Якщо працюємо в полях, евакуація може тривати навіть дві доби. У лісі — до доби. Саме місцевість визначає, як швидко можна доставити пораненого до стабілізаційного пункту», — говорить військовий.

 Такі часові проміжки означають, що медик повинен підтримувати життя пораненого в умовах, де немає стаціонарного обладнання, операційної чи повноцінної лікарні. Лише власні знання, аптечка, досвід і холоднокровність.

За словами Ярослава, переважна більшість поранень, із якими він стикався, були уламковими.

 «За весь час лише один випадок був із кульовим пораненням — у Серебрянському лісі. Найбільш виснажливими стали бої за Кліщіївку. Було дуже багато поранених, а я один. Усі потребували допомоги одночасно. Це було надзвичайно важко морально й фізично», — каже Ярослав.

Саме тоді доводилося ухвалювати найскладніші рішення, визначаючи черговість допомоги, оцінюючи стан кожного пораненого та одночасно координуючи евакуацію.

 Військовий медик рідко працює в безпечних умовах. Часто допомогу доводиться надавати просто під час бою.

«Евакуйовували поранених під щільними артилерійськими й мінометними обстрілами. Найбільше запам’ятався випадок, коли побратим наступив на міну, але вона не здетонувала. Про це згадую й досі, адже все могло закінчитися зовсім інакше», — говорить гвардієць.

Попри пережите, військовий медик намагається не накопичувати емоції.

 «Такі випадки були, але з роками вони залишаються лише картинками в пам’яті. Коли ж вдається врятувати людину, відчуваю, що просто виконав свій обов’язок», — каже військовийЯрослав переконаний, що військова медицина не терпить застою. Зміни на полі бою постійно змушують переглядати підходи до надання допомоги, удосконалювати алгоритми та засвоювати нові знання.

Саме тому він регулярно вивчає сучасні матеріали з тактичної медицини, аналізує нові протоколи, читає спеціалізовану літературу та проводить практичні заняття для особового складу. Особливу увагу приділяє тому, щоб кожен військовослужбовець умів діяти до прибуття медика.

 «Знання потрібно відточувати до автоматизму. Саме вони можуть урятувати життя ще до прибуття медика. Головним орієнтиром для мене залишаються стандарти Tactical Combat Casualty Care. Навички TCCC потрібно знати, як молитву», — зазначає військовий.

На його переконання, сучасний військовий повинен однаково добре володіти зброєю і вміти надати домедичну допомогу побратиму. Саме ці знання нерідко стають вирішальними у перші хвилини після поранення.

 «За роки повномасштабної війни змінився і характер роботи військових медиків. Поранення дедалі складніші, відпочинку майже немає. Це виснажує морально й фізично», — додає наш герой.

 Наразі Ярослав виконує свій обов’язок на Південно-Слобожанському напрямку. На запитання, як повертається до роботи після найважчих евакуацій, лише усміхається і каже:

«Холодний душ».

За цією короткою відповіддю стоїть звичка швидко повертатися до виконання обов’язків, адже новий виклик може надійти будь-якої миті.

 Одним із найбільших професійних досягнень Ярослав вважає державну нагороду, яку отримав за врятоване життя. Втім, найважливішою винагородою для нього залишаються люди, які після поранень повертаються до життя.

 «Військовий медик повинен уміти все — надати допомогу, навчити інших рятувати життя і бути психологом», — підсумовує Ярослав.

 У День медичного працівника він звертається до своїх колег із простими, але важливими словами:

«Бажаю всім терпіння, бо воно нам ще знадобиться. Зберігайте холодний розум, постійно вдосконалюйте свої навички та навчайтеся навіть на власних помилках».

А всім українцям, які підтримують Сили оборони, залишає вислів, що став особистим життєвим принципом:

 «Si vis pacem, para bellum» — «Хочеш миру — готуйся до війни».