ru
uk
Мнения
Подписаться на новости
Печатный вариант “Время”

Невтомний Сергій Іванович!

Актуальное сегодня23 февраля 2023 | 12:34

14 лютого зустрів свій 75 день народження професор, завідувач кафедри режисури Харківської академії культури, кандидат мистецтвознавства та заслужений діяч мистецтв України Сергій Іванович Гордєєв.

З початком російскої військової агресії, коли Харків став прифронтовим містом, Сергій Гордєєв не випадково обрав місцем свого тимчасового перебування Тернопіль. Пояснюється це тим, що творчі зв’язки з цим містом були налагоджені ще у 2004 році, коли він у складі комісії приїхав до Тернопільського педагогічного університету на ліцензування спеціальності «театральне мистецтво», за якою у вересні цього ж року там був здійснений перший набір акторів драматичного театру і кіно. Він допомагав колегам з документацією, методичними розробками, надавав поради з питань організації навчального процесу. З того часу ця кафедра вважає Сергія Івановича своїм крестним батьком. З часом Харківська державна академія культури та Тернопільський національний педагогічний універсітет ім. В. Гнатюка уклали договір про творчу співпрацю, яка успішно продовжується й досі.

— Сергій Іванович, 50 років свого життя Ви віддали служінню театру та педагогічній діяльності, зробивши значний внесок у дослідження та популяризацію творчості театрального генія Леся Курбаса та його дружини, легендарної української актриси Валентини Чистякової. Ваші монографії, збірники та статті стали частиною фондової колекції Тернопільського музею Леся Курбаса. Читачам буде цікаво, яку тему у практичній діяльності театрального педагога ви розкриваєте у своїї статті, що нещодавно вийшла у науковій збірці Харківського національного університету мистецтв?

— “Педагогіка сучасного українського театру: на шляху до мистецького синтезу”. Стаття презентує художньо-культурну ситуацію в сучасній театральній освіті України, пошуки моделей виховання актора і режисера, роль в цьому процесі театральної школи і педагогів – керівників творчих майстерень. Обрана тема, що увиразнює самобутню картину української театральної педагогіки початку ХХІ століття, ще не стала предметом спеціального розгляду в театрознавчій науці. Наукова новизна дослідження зумовлена вивченням особливостей освітніх проєктів, ідей, методів і прийомів сучасних театральних діячів: режисерів, педагогів, акторів. З театральних шкіл та напрямів підготовки українських митців відібрані ті, пошуки яких спрямовані на створення умов для прояву та розвитку різнобічних талантів особистості майбутнього майстра сцени. Мається на увазі розвиток усього комплексу акторських, режисерських, музичних, пластичних, інтелектуальних можливостей майбутнього фахівця театру під керівництвом театральних педагогів в спеціальних курсах, таких як «Режисура», «Акторська майстерність», «Вокал», «Хореографія», «Сценічний рух», «Пластичне виховання режисерів», «Робота режисера з композитором», «Історія та теорія музики», які викладаються із залученням сучасних новітніх педагогічних технологій та демонструють оригінальність художнього мислення викладачів.

— Як ви розумієте крилатий вираз: все нове, це добре забуте старе?

—  Обивательська думка консерваторів, які бажають виправдати своє невігластво. Процес оновлення шлях до досконалості, а спроби в мистецтві та педагогіці старі форми видавати за нові — безосновальні спекуляції. Нарешті, справжнім відкриттям для сучасної театральної школи України стала педагогічна система відомого режисера та педагога О. Ліпцина. В його системі віддзеркалені інноваційні ідеї створення сучасного навчального закладу, в якому фахову підготовку разом проходять актори, режисери, театрознавці, музиканти, театральні художники та менеджери.

—  Цікава думка. Якщо мистецтво як частина загального історичного процесу не терпить умовного нахилу, то як розпорядитися зі спадщиною видатних реформаторів?

— Вивчати та конструктивно збагачувати. Концепція дослідження ґрунтується на таких наукових підходах, як історичний, театрознавчий та методико-педагогічний, що були використані для виявлення художнього значення театральної школи у творчості актора та режисера; метод структурного аналізу при розгляді педагогічних досягнень корифеїв та майстрів сучасної української театральної школи – методичних принципів та педагогічних прийомів, пов’язаних з інноваційними технологіями у вихованні акторів та режисеров. Адже Лесь Курбас визнаючи необхідність вивчати творчість режисерів-лідерів тогочасного світового театрального мистецтва — В. Мейєрхольда, С. Міхоелса, Е. Жак-Далькроза та Г. Крега — не хотів дублювати їхні новаторські досягнення і попереджав своїх акторів про існуючу культурну небезпеку. Переживав, щоб наш національний театр не перетворився лише на український варіант російського чи західноєвропейського експерименту.

— Як відбувається взаємовплив українського театрального процесу та закордонного, наприклад, США?

— Суттєвим внеском в українську театральну педагогіку стали міжнародні семінари з проблем акторського й режисерського мистецтва та фестивалі театральних шкіл. Особливого значення для розвитку традицій української театральної педагогіки набуває досвід американської театральної режисерки і театрознавиці з українським корінням, поетеси і перекладачки Вірляни Ткач.  Режисерка відома своїми творчими проєктами «Лісова пісня Яри», «Світло зі сходу», «Віртуальні душі»,«1917–2017: Тичина, Жадан і Собаки», є засновницею студентських театральних майстерень при Гарварді, вела їх при театральних інститутах у Києві  та Харкові, у Нью‐Йоркському університеті та університеті Торонто. Завдяки їй велика частина української культури стала «живою» для американців, а традиції театральної школи Леся Курбаса та харківського «Березоля» знаходять відгук в сучасному нью-йоркському експериментальному театрі «Ла Ма Ма» та в пошукових виставах самої В. Ткач на сцені Центру Курбаса в Києві.

— У театрі кожен режисер є прихильником тієї чи іншої театральної школи, отже проповідує свою «систему цінностей», часом усупереч основам акторської майстерності, отриманим у конкретному творчому навчальному закладі. Це серйозна проблема?

— Не бачу тут проблеми. Актор має право вибору — або піти, або залишитися і орієнтувати себе на пошук нових методів і сценічних прийомів. Якщо він у процесі навчання освоїв академічні принципи, то це буде не важко. У сучасному українському театрі роль режисера як керівника і вихователя творчого колективу, який вміє направити окремі артистичні індивідуальності на рішення загальної художньої ідеї, особливо зросла. Будь-який вид сценічного мистецтва не може існувати без участі в ньому режисера як організатора творчого процесу та інтерпретатора сценічного твору. Прагнучи реалізувати задум, здійснюючи певну інтерпретацію п’єси, він втілює свою ідею насамперед через систему сценічних образів. Над створенням сценічного образу, в якому б різновиді сценічного мистецтва не працював режисер, він не обходиться без роботи з актором. Режисер не тільки керує творчим колективом у процесі створення вистави, а й виховує цей колектив в дусі загального розуміння завдань сценічного мистецтва, єдиного творчого методу. Тому сьогодні одним з найважливіших принципів підготовки в художньому виші повинен бути органічний зв’язок і взаємодія при вивченні основ режисури та акторської майстерності. Окрім того, засвоєння елементів сценічного мистецтва на режисерському відділенні необхідно підпорядкувати завданню ввести здобувача вищої освіти до творчої лабораторії актора і тим самим підготувати його до майбутньої самостійної роботи з акторами.

— Хто з режисерів українського театру в різні часи визначав лідируючу позицію і за якими критеріями?

— У початку ХХ століття у зв’язку із зростанням ролі режисера як творчого керівника театрального колективу, особливої актуальності набувають сьогодні положення Л. С. Курбаса, М. М. Крушельницького, С. В. Данченка, Е. Митницького, М. Резніковича про те, що режисерське мистецтво має свої закони, це професія, яка вимагає наявності певних даних, досконалої сценічної підготовки, постійного відкриття нових шляхів у творчості. Ось чому в пошуках форм і методів модернізації театральної освіти в художніх вузах поряд з теоретичною і практичною спадщиною Л. Курбаса, його учнів, соратників і послідовників, необхідно ґрунтовно вивчати і досвід майстрів світового театру П. Брука, Є. Ґротовського, А. Богарда, Е. Барба, Ж. Роснера, А. Вітеза та інших.

— Використання новітніх технологій і досягнень у сфері теорії та практики сучасного театру, мистецтвознавства, психології та педагогіки?

— Важливим чинником еволюції педагогічної методики у театральному мистецтві став досвід проведення міжнародних молодіжних форумів, фестивалів театральних шкіл та методичних семінарів, на яких ставилися питання спільної праці режисерів, акторів, театрознавців, філософів, теоретиків і практиків з театрального, музичного та хореографічного мистецтва, вирішувалися проблеми методики вдосконалення класичної системи виховання, за якою сьогодні проходить навчальний процес в мистецьких вишах України.

Из досье “Времени”
Творчий, педагогічний та організаційний таланти лауреата міжнародних театральних фестивалів та мистецьких премій Сергія Івановича Гордєєва спрямовані на відродження національної театральної культури. Він відомий в Україні режисер-постановник великих театралізованих заходів, метр української театральної педагогіки, котрий упродовж багатьох років зберіг глибоку любов до театральної справи. Народився 14 лютого 1948 р. у м. Яро­славль (Росія) у сім’ї робітника. У 1963 р. вступив до Ярославського театрального училища на акторський факультет. Саме в мистецькому середовищі тих часів та під впливом викладачів — В. Давидова, В. Цвєткова, Ф. Шишигіна сформувався світогляд майбутнього режисера. Після закінчення училища в 1967 р. Сергій Іванович продовжив навчання на режисерському факультеті Харківського інституту мистецтв. Водночас брав участь в організації масових свят та видовищ. У 1972 р. одержав диплом режисера драматичного театру та працював у Харківському театрі юного глядача актором і режисером до 1976 р. Там узяв участь у постановці декількох вистав, а також гастрольних подорожах. У 1973 р. С. І. Гордєєв вступив до Українського театрального товариства. Через три роки на базі Будинку актора разом із представниками харківських професійних спілок створив та очолив «Клуб творчої молоді». У 1976 р. розпочав викладати режисуру та акторську майстерність в Харківському державному інституті культури (нині — Харківська державна академія культури). Тоді зрозумів, що професія театрального педагога найближча до його устремлінь. На цьому шляху наставником був тодішній завідувач кафедри режисури, професор В. М. Айзенштадт, який згодом рекомендував його до вступу до аспірантури ІМФЕ ім. М. Рильського АН України та на завідування кафедрою режисури. Уже в 1981 р. обіймав посаду старшого викладача, у 1987 р. призначений завідувачем кафедри режисури. Розширюючи уявлення про тенденції сучасного театру й театральної педагогіки, стажувався у мистецьких вишах. На початку 1990-х рр. суспільна перебудова зумовила зміни в роботі кафедри режисури. Сергій Іванович на деякий час перейшов на посаду доцента. У 1993 р. став одним із засновників міжнародного фестивалю «Березіль 93», який увійшов в історію національного театрального мистецтва. У 1996 р., після шестирічної перерви, знову очолив кафедру режисури. Сповнений бажання розвитку, він сприяв становленню нових спеціальностей «Хореографічне мистецтво», «Театральне мистецтво», «Кіно і телемистецтво» й «Акторське мистецтво». Сергій Іванович створив мистецько-педагогічну школу, виховав за власною методикою декілька поколінь режисерів масових свят, театральних педагогів. У його постановочному багажі — вистави, концерти на різних театральних сценах, а в науковому — відкриття в академії аспірантури за спеціальністю «Театральне мистецтво», ґрунтовне вивчення спадщини Леся Курбаса та його учениці — Валентини Чистякової. Сьогодні режисерську та педагогічно-наукову працю митець поєднує з роботою у експертно-методичних комісіях МОН України та громадською діяльністю, беручи участь у роботі правління Харківського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України. За особистий внесок у розвиток освіти та культури сучасної України нагороджений знаком «Відмінник освіти України», почесною відзнакою Харківської обласної ради «Слобожанська слава», а також багатьма іншими відзнаками державного рівня.

Подписаться на новости
Коментарии: 0
Коментариев не добавлено
Cледите за нами в соцсетях