Повернувся з окупації – пішов боронити Україну

«До нового року визволимо нашу Україну,  восени повернемо Крим, а влітку поїдемо відпочивати. Все буде Україна!» — Олександр Крамчанінов стверджує, що українці- сильна нація.

Бажання піти захищати Україну у Олександра Крамчанінова з’явилося одразу після вторгнення. В минулому він служив в армії, тому мав армійський досвід.  Але перш ніж вступити до лав ЗСУ, Олександр і його сім’я – дружина Ольга, донька Тетяна і син Микита – пережили страхіття окупації.

Невелике мирне село Руська Лозова, що на Харківщині, обстріляли вже 24 лютого. Сім’я Крамчанінових згадує ті перші страшні хвилини в деталях. Напередодні цих страшних подій 23.02.2022 дочка Тетяна приїхала до своїх батьків погостювати, а також з надією вмовити виїхати з Руської Лозової, тому що читала в той тривожний час багато новин та відчувала, що може щось відбутися. Вже близько п’ятої ранку почалися обстріли, перший вибух… Знеструмлене село — відсутність електрики, пошкодження критичної інфраструктури, відсутність зв’язку та інтернету… Окупанти бомбили фосфорними і касетними бомбами, поливали «градами». 

15 березня 2022  росіяни зайшли в село. В сторону України окупанти нікого не випускали. Контролювали трасу, поле, патрулювали автомобілями. Займали дома місцевих мешканців, місцевим не дозволяли виходити на вулицю, їздити на авто, мотоциклах, іншій техніці. 

Після звірств окупантів в Бучі, щодо яких стало відомо Крамчаніновим, Олександр вирішив не вагатися та негайно виводити сім’ю з окупації.

В селі люди знали про  так званих «бігунців» — чоловіків, які через поля та ліси доходили до підконтрольної Україні території та купували, зокрема, цигарки мешканцям Руської Лозової, дріжджі для випікання хлібу, борошно тощо та поверталися назад до окупованого села. 

Ось до такого чоловіка і звернувся Олександр.

• Найскладніше було пройти перші 500 метрів полем не стільки через міни. Ми не переймалися через міни, ні, в основному переймалися за їхні ДРГ. Що вони можуть нас побачити в біноклі та повернути назад, — згадує Олександр. 
• Якщо дорогою не розстріляють, — доповнює Ольга.

Всі йшли мовчки, розуміли що потрібно йти нога в ногу, слід в слід. 

З слів Олександра, полем та лісом вони обережно йшли близько 10 км. 2, 5 години,   дійшли до селища Лісного, території, підконтрольної ЗСУ. В Лісному Крамчанінових зустрів однокласник Олександра, який допоміг їм, приютив та відвіз наступного дня до Харкова. 

«Вийшли ми з окупованого села 17 квітня 2022 року, а 21.04.2022 приїхали в Кропивницький», — згадує Ольга. Але довго сім’я там не витримала – як тільки почули, що Руську Лозову зачистили від окупантів, вирішили повертатися.

В день, коли Олександру вдалося приїхати в Руську Лозову він був шокований побаченим: все було в уламках, стіна хатини зруйнована (згодом Ольга печально пожартує: нічого, ми давно хотіли панорамні вікна), авто, на якому до війни Олександр розвозив людям питну воду, пошкоджений.

Ольга, підтримуючи свого чоловіка була поруч коли поїхали до військкомату. Вийшов з щасливою посмішкою – взяли в ЗСУ!

Олександр неодноразово направляв за кордон дружину та дітей, але вони сказали, що будуть до останнього в Харкові, поруч з Олександром.

Відповідаючи на питання, чи відчуває себе героєм Олександр, він з впевненістю відповідає: «Звичайно, ні. Герої, це наші льотчики, всі ті, хто стоїть на передовій». Але його сім’я впевнена: їхній татко теж герой, як і всі, хто боронять Україну, налагоджують життя людей в тилу, як і волонтери, що допомагають армії і мешканцям українських міст і селищ, ті мирні люди, у яких озвіріла русня відняла життя. Але попри все Олександр налаштований позитивно: «До нового року визволимо нашу Україну,  восени повернемо Крим, а влітку поїдемо відпочивати. Все буде Україна!»

Дар’я Стороженко

Фото автора