ru
uk
Мнения
Подписаться на новости
Печатный вариант “Время”

Позивний Бумер: «Дотягнув друга. Вижив хлопець. А ми відбили штурм»

Актуальное сегодня26 июня 2024 | 11:06
Про сімейні традиції та прагнення бути корисним. Про подвиг і врятованого побратима – спогади гвардійця 5-ї Слобожанської бригади.
У нас місцеве відрядження, їдемо в ліси. Там на нас чекає гвардієць, про якого варто розповісти. Взагалі кожний боєць нашої бригади за час повномасштабної війни вже має свою історію, яку нам хотілося б довести до читача. Але все поступово і зараз бесіда буде із молодим хлопцем, котрий добровільно пішов служити ще до великої війни.
Нас зустрічає привітний високий та худорлявий військовий; форма йому пасує – це перше, що спадає на думку. Щира посмішка, міцне потискання рук, знайомимося. Максим Молчанов, 22 роки, старший солдат та старший кулеметник одного з бойових батальйонів 5 Слобожанської бригади Національної гвардії України.
 «Позивний мій сам собою утворився. Я люблю все, що пов’язано з автівками. Всі мої хобі – це поратися в гаражі та щось лагодити у власному авто. Зараз у мене BMW, минула була теж цієї марки. То я і став Бумером», — гордо повідомляє наш герой.
Автівка поки що стоїть у безпечному місці, а сам Максим несе бойове чергування на позиції на Харківському напрямку.
Життєвий шлях Бумера одразу мав направленість на військовий однострій. Після школи Максим вступив до Харківського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Правоохоронець», бо мав у планах службу в поліції, де вже на той час служили старший брат та батько. Але далі була строкова служба в НГУ, під час якої наш герой підписав контракт.
На питання чому саме НГУ, а не поліція, як було задумано, Максим не вагаючись відповів: «Я був налаштований на патрульну службу в поліції, як брат, але у Нацгвардії також є аналогічний напрямок.. Я й залишився, бо вже трохи знав цю службу зсередини, мій вибір був свідомим».
Бажання служити у силових структурах часто успадковується як сімейна риса, та стає внутрішньою традицією. Батьки мають бути прикладом для своїх дітей і коли так дійсно трапляється, питання про обирання своєї справи часто навіть не стоїть. Подальші вчинки та почуття себе на своєму місці підкажуть, чи вірним був обраний шлях.
 «Повномасштабне вторгнення я зустрів вдома. У мене в цей день був вихідний і тут все почалося… Я залишив машину батькам та поїхав громадським транспортом до своєї частини. Перший час нас ми обороняли Харків по всьому місту, була навіть позиція біля аеропорту — блокпости різні та не лише. Все було серйозно»,- продовжує згадувати Бумер.
Насправді наш візит до Максима був обумовлений ще одною справою — нещодавно хлопця було представлено до державної нагороди й ми попросили гвардійця докладно розповісти свою історію, яка трапилась у квітні цього року під Кліщіївкою.
 «По нашій позиції відпрацювала броня (бронетехніка противника із важким озброєнням — авт.) і сильно пошкодила укріплення. Після того, як вогонь стих, ми почали будівництво знов — це вже майже рутина на нулі. Нас прикривав наш дрон. Раптом повідомляють, що в нашому напрямку висунулася ворожа піхота. Ми двома двійками вирушили на перехоплення. Пройшли доволі далеко, метрів 400, а то й більше. Бачимо військових. Спочатку не зрозуміли хто є хто — здалеку перекрикувались російською мовою. Ті кричать, що «свої», але щось не те. І тут вони себе видали — не ту бригаду назвали. Ми не вагалися – добрий вечір вам, Слава Україні!!! І понеслося. В перші ж моменти ми їх добряче потріпали, у них втрати були, а тоді в іншої двійки проблема сталась. В одного заклинив автомат, а в іншого теж щось не дуже працювало. Стріляв через раз. Вони відкотилися, ми їх прикрили, а коли відхід почали вже ми, то побратим Субару наступив на щось, скоріше за все на «лєпєсток», і далі вже йти не міг. Я тягнув його на собі метрів п’ятсот, піднятися було неможливо, дуже щільний вогонь вже по нас був, кулемет і міномети нас крили. Дотягнув друга, далі на евакуацію його відправили. Вижив хлопець. А ми відбили штурм», — закінчив розповідь гвардієць.
Максим Молчанов був представлений до нагородження медаллю «За врятоване життя».
Далі наступає час чергування та Максим прощається з нами. А ми виїжджаємо з лісів і усвідомлюємо, що сімейні риси мають велике значення, бо герої виховуються на гарних прикладах.
5 Слобожанська бригада НГУ
Подписаться на новости
Коментарии: 0
Коментариев не добавлено
Cледите за нами в соцсетях