Позивний Чикаго – офіцер нової плеяди, що готовий залишитися на службі після Перемоги

На небі ані хмаринки. Дихати важко, тіні мало й вона зовсім не рятує від спеки. Ми прямуємо на інтерв’ю із побратимом з одного з бойових батальйонів нашої бригади. Трохи поспілкувались попередньо телефоном — чоловік не з балакучих. Відповіді на питання по-військовому точні та короткі, нічого зайвого, ні слова більше необхідного. Харків лишився позаду, зараз під колесами земля – ґрунтовка до кордону з росією, ліс. В тіні дерев з’являється ефект теплиці – тут ще спекотніше та важче дихається, ніж у місті.

Нас зустрічає Чикаго – це позивний чи псевдо, як кажуть зараз. Вітаємося, йдемо під дах бліндажа – трохи далі від сонця, мух й комарів — обов’язкового додатка до «романтики природи» та повсякденних супутників бійців на позиціях.

Андрію, 54 роки, Слобожанський гвардієць, старший лейтенант, командир роти одного з бойових батальйонів. Став добровільно до зброї у травні 2022 року. До великої війни служив строкову службу в Києві, закінчив ХАІ, працювати пішов у поліцію на цивільну посаду, а залишивши її — займався будівельною справою.

Просто не можна не запитати про походження такого нетипового псевдо.

 «Я до 16 років займався хокеєм, та все життя вболіваю за команду «Chicago blackhawks», — посміхається наш герой.

У 29 років до хокею додалося захоплення Джиу-джитсу — Чикаго має 2-й дан з цього виду єдиноборства, навіть брав участь у змаганнях по Україні. Але напад росії на нашу країну змінив життя Андрія.

 «Початок вторгнення я зустрів дома, як абсолютна більшість українців. Ранок, вибухи, розгубленість. Два місяці я був волонтером. Рідні мої вже у Львів поїхали, то я згадав усі зв’язки й допомагав цивільним як міг – ми привозили харчі та роздавали людям на вулицях спустошеного тоді Харкова. А тоді зрозумів, що треба йти», — пригадує Андрій початок широкомасштабної війни.

Після курсу підготовки у червні опинився під Балаклією. Там добув виїзд, а далі була ротація. Відпочинок після нуля видався військовий, чергування на позиціях по обороні стратегічного об’єкта, будівництво лінії укріплень та бліндажів, тренування із закордонними інструкторами.

«Щойно ми закінчили курс та отримали сертифікати, нас відпустили додому на добу, але й ту не добули. Командир зателефонував на ранок і сказав терміново повернутися, бо ми вдень висуваємось – так для нас восени 2022-го почався Харківський контрнаступ», — говорить Чикаго.

Ліс навкруги нас нагадує мурашник — гвардійці несуть дошки, каністри, сітки, інструмент, а десь незрозуміло звідки лунають звуки будівлі — молотки та пилка прорізають тягуче повітря неквапливим гомоном.

У всій постаті Чикаго прослідковується спокійна впевненість. Так виглядають люди, які знаходяться на своєму місці. А ще це ознака міцного фізичного стану, який людина підтримує. І останнє, що єднає всі частини у погоджену картину особистості — манера розмовляти. Наш герой говорить спокійно, переконливо та коротко – без зайвих слів. Побратими кажуть, що в разі загострення якоїсь локальної ситуації Андрій не почне кричати, а говоритиме лише тихіше і повільніше, щоб довелося прислухатися кому треба – так акцентується увага.

«Офіцерське звання я отримав у грудні 2022 року, мене поставили керувати ротою. Потім ми виїхали на позиції поблизу Кремінної. Там завжди було тяжко. Ворог дізнався, що у нас ротація і пішов у масований наступ на нашій ділянці відповідальності. Піхота і броня за підтримки артилерії та мінометів. Все що я бачив до Серебрянських лісів тепер здається чимось несерйозним», — вважає гвардієць.

Позицію Чикаго російські окупанти штурмували 01 лютого 2023 року. Ворогу вдалося зайти в тил Сил оборони. Танк і БМП працювали по нім впритул. Андрій отримав осколкове поранення після пострілу танка, уламки попали біля легеневої артерії та до низу живота. А ще й контузія. Під час бою по рації пролунало «Чикаго все», але через деякий час Чикаго вийшов на зв’язок. Дві години поранений гвардієць керував обороною позиції. Лише після відбиття атаки сам поїхав до лікарів. Там його чекав спочатку невірний діагноз і відправлення на більш ретельне дослідження. Тричі Андрію довелося змінити лікарню, аж поки нашому побратиму зробили операцію. Після швидкої реабілітації Чикаго повернувся до своїх хлопців на нуль.

На питання про мотив служби наш герой відповів розгорнуто: «Соромно бути здоровим та не бути військовим під час війни у твоїй країні. Особливо болісно бачити жінку-військовослужбовця та цивільних чоловіків поряд. Однак я вже зрозумів, що не всі можуть воювати чи просто навіть служити. Багато хто з цього переліку просто попали у погану компанію та наслухалися фігні, хоча трапляються і принципові гади. Як показав мій досвід, найкращі воїни – це зазвичай скромні та стримані хлопці. Ті, хто кричить, що рватиме руками ворога, після перших прильотів зазвичай тікають, а мовчазні хлопці лишаються до кінця і не віддають позицію».

У грудні 2023 року Андрія було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

 «Я з честю вдягаю форму НГУ. Відчуваю, що зараз я тут потрібен і роблю все залежне від мене. Вірю в нашу Перемогу і думаю, що до неї залишилося вже недовго. Про майбутнє не думав, але якщо буду потрібен і надалі – залишуся служити», — акцентує Чикаго.

Під час цієї війни народилася нова генерація офіцерів, для яких підлеглі – не особовий склад та бойові одиниці, а побратими, що складають родину. І саме ця ланка нових офіцерів конче потрібна армії саме після Перемоги. Саме такі офіцери, як Чикаго зможуть не лише закласти фундамент мотивованої армії, але й розбудовувати її.