ru
uk
Позивний Козир: «У цивільному житті я був підполковником, зараз – сержант». Історія одного виходу «на нуль»
Актуальное сегодня30 августа 2023 | 10:17
Ми зустрілись з бійцем на одній з позицій батальйону. Позивний Козир – огрядний чоловік з бородою, трохи кульгає. Він пропонує поговорити на кухні підрозділу. Каже, що після бойової травми опановує нову військову спеціальність для себе – згадуємо старий анекдот про те, як за один день солдат вивів з ладу цілу роту. Правда, він був не герой, а теж кухар, і рота була наша, а не ворожа. А позивний Козир – Герой без сумнівів.
«У 88-му служив строкову службу у внутрішніх військах у Нагірному Карабасі. Нічим хорошим там не закінчилось, але досвід поводження зі зброєю отримав», — згадує боєць.
Продовжує, що після армії закінчив два вищих навчальних заклади, маючи освіти інженера та економіста пішов працювати у митну службу та 27 років віддав цій справі. Отримав звання «радник митної служби 2-го рангу», це відповідає званню підполковника.
Коли розпочалась війна, провів 6-х місяців в окупації у Куп’янську, де російські загарбники зруйнували його квартиру, домівки тещі та матусі. Коли Куп’янськ звільнили, вивіз всю родину до Харкова та прийшов до військкомату.
«Вирішив йти саме у 5-ту Слобожанську бригаду Національної гвардії України. Мені дали звання «сержант», бо саме таке звання у мене було після строкової служби. Були фільтрації, охорона об’єктів, і під Кремінною повоював», — зважено розповідає колишній підполковник, а зараз сержант Козир.
Просимо бійця розповісти про бій, у якому Козир командував відділенням на найгарячішій позиції та отримав бойову травму. Козир намагається відмовитися, але командир, що присутній у кухні – дає команду розповісти, і боєць неохоче починає «доповідь».
«16-го серпня вийшли на резервну позицію. Наступного дня надійшла команда у складі 8-х бійців висунутися на одну з передових позицій. Ми отримали 2 гранатомети, гранати та пішли. При підході до позиції почався сильний обстріл, ми все одно рухались вперед, дійшли до шанців та бліндажів на самій передовій. Але там міняти було нікого. В результаті прямого влучання снаряда всі були мертві. Розірвані на шматки тіла перший раз побачив. Один бліндаж був повністю зруйнований», — з сумом у голосі згадує Козир.
Ми дізнаємося, що це був результат обстрілу позиції «Гориничем» (установка розмінування «УР-77 Метеорит») — дуже потужна зброя, яку, як вогнемет під час Другої світової для знищення людей використовували фашисти, сьогодні використовують російські окупанти не для розмінування. Козир згадує, що він доповів по рації та отримав команду зайняти позицію. Саме так наш Герой став старшим на позиції, бо мав звання сержанта та бойовий досвід.
«Я виставив людей, а потім надійшла команда розкопати бліндаж та порахувати загиблих та переконатись, що немає засипаних поранених. Почали копати, але тут отримали прямий прильот у другий бліндаж. Дякую Богу, що перекриття витримало, людей лише контузило. Порахували відкопаних загиблих, живих не знайшли», — з сумом промовляє Козир та продовжує:
«Обстріл був такий, що позасипало окопи, ми почали їх відкопувати практично з нуля. Під Кремінною земля – суцільний пісок, осипається миттєво. Під час обстрілу я порвав зв’язки на нозі, стрибаючи в окоп, а одному нашому бійцю осколок відірвав пальці. Ми примотали їх скотчем та викликали супровід на евакуацію».
Козир питає командира, чи можна розповісти про деякі деталі бою та отримує дозвіл. Ми дізнаємося, що коли боєць, про якого йшлося вище, прийшов за пораненим, то вони довго не могли вийти через обстріл. А коли це вдалося, з ними почали відступати інші бійці. У когось здали нерви, почалась паніка, декілька бійців побігли назад у напрямку своїх тилових позицій.
«Ми залишилися без кулемета, гранатометів та навіть без питної води втрьох. Двоє 71-го року народження, і я – 70-го. Я кажу, хлопці, я звідси нікуди не піду. Ви зі мною? Кажуть, так. Сіли втрьох, домовились, хто де стоїть: двоє на флангах, я по центру. Так і стояли. І артилерія по нас працювала, і снайпер ледь не влучив, просто пощастило. Декілька разів нас намагались штурмувати, але ми відбились», — з гордістю згадує Козир.
У ввечері до наших побратимів прийшло підкріплення: два бійці ЗСУ та декілька нацгвардійців. Наш Герой пригадує, що не міг ходити, тому в прямому сенсі переповзав з позиції на позицію, щоб керувати бійцями. Хлопці всю ніч відновлювали засипані шанці, дуже втомились. Не було знеболювального, кожен ковток води був на рахунку. Додайте, що наші побратими знаходились в умовах постійних обстрілів та штурмів, але вони втримали надважливу позицію.
Тільки через день з’явилась можливість вийти на ротацію. Після декількох операцій (у Козиря були розірвані меніски та суглобна сумка – авт.) та реабілітації сержант знову прибув у свій батальйон.
«Зараз вчусь куховарити, дуже мені це подобається. Бігати навряд чи зможу, але користь приношу. І це – головне! Іноді заступаю в наряди на блокпостах», — спокійно завершує свою доповідь сержант Козир.
Ми знаємо, що у колишнього підполковника митної служби Козиря є родина, двоє дітей, які вже дорослі. І вони точно можуть пишатися батьком — бійцем 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України так само, як ми пишаємось своїм «козирним» побратимом!
Подписаться на новости
Коментариев не добавлено