Позивний «Мєлкій»: «Я - єгер. Маю відстрілювати хижих шкідників. В принципі, цим зараз і займаюсь»

Володимир дарма взяв собі псевдо «Мєлкій». Так, він невисокого зросту, але під спорядженням вгадується жилава статура. Він, скоріше, «компактний». У Мєлкого гарні, доглянуті спорядження та зброя. Нічого зайвого й кожна деталь продумана.

З них й починаємо розмову. Володимир каже, що на «снарязі» (так армійці проміж себе називають різні елементи військового спорядження – авт.) ніколи не треба заощаджувати ресурси. Наприклад, наш співрозмовник частину докупив сам та постійно її покращує, бо, за його словами, у ворога зазвичай якісна зброя та сучасні бронежилети. Розповідає, що свій перший кевларовий бронежилет зняв влітку 2023-го з мертвого окупанта, який не дійшов до їхньої позиції 10 метрів.

 «Йому в голову влучило, бронежилет цілий залишився. Мабуть, тіло й досі лежить перед тим шанцем. Пропонували його труп віддати окупантам, але вони відмовились — своїм він не цікавий. Між тим, ми уважно роздивились російського загиблого. Йому років 40, як і мені, видно, що «матьорий». Я не знаю як там у інших, а на нашій ділянці фронту спецпідрозділи російські працювали. Вони мають найкращу зброю та підготовку. Але ми переважаємо мотивацією, бо ми на своїй землі», — одразу, як кажуть, з місця в кар’єр розпочинає розмову Мєлкій, ділячись з нами спогадами про події літа цього року.

Ми п’ємо каву біля сільського магазину у Харківській області – наш співрозмовник явно насолоджується коротким відпочинком після виходу з ротації та тими хвилинами мирного життя, що зараз переживає. Розповідає про себе коротко, але містко. Так ми дізнаємось про те, що Володимир закінчив Вовчанський лісний коледж. Має спеціальність «мисливствознавець». Саме ця освіта, за словами Мєлкого, заклала в ньому основи орієнтування та виживання у лісі, вміння безшумно ходити, запам’ятовувати лісні тропи та маршрути.

Дивлячись на очі співрозмовника, складається враження, що поєднання освіти та досвіду бойових дій заклали в ньому вміння відчувати супротивника та у деяких випадках передбачати його подальші дії.

«Я — єгер, якщо коротко. Маю слідкувати за фауною у лісі, організовувати полювання, відстрілювати хижих шкідників. В принципі, цим зараз і займаюсь», — з гумором зауважує Володимир.

Пригадує, що строкову служив у силах протиповітряної оборони, спеціальність мав «старший оператор радіолокаційних систем». У липні 2022 року Володимир отримав повістку, не вагаючись прийшов у військкомат та розпочав службу у піхотному підрозділі 5-ї Слобожанської бригади НГУ. Посміхається та говорить, що не жалкує про це. Має за спиною Харківський контрнаступ та дві ротації під Кремінну. За військовою спеціальністю у Національній гвардії України Володимир став гранатометником, але зауважує, що поки більшість його влучань зі стрілецької зброї, бо стріляти єгер має відмінно.

Цікавимося, що на думку співрозмовника найважливіше у лісах та посадках Донецького напрямку. Мєлкій відповідає одразу, навіть не роздумуючи.

 «Пофігізмом не можна займатися. Напарник займався, тепер немає поруч напарника — у шпиталі лежить. Прилетів ворожий дрон, побратим сказав, що йому пофіг та вийшов з бліндажа. Дрон скинув гранату прямо перед ним. Добре, що 300-й, а не 200-й, — зауважує Володимир та значуще пояснює далі, чому на війні – головне вижити — Якщо ти вижив, то це значить, що ти можеш «задвохсотити» ворога. Бо після кожного обстрілу буває штурм, який ти маєш відбити».

Продовжуючи свою розповідь про особистості Донецького напрямку, Мєлкій розповідає, що найбільше в тих лісах та степах не любить виїзди автівками на позиції, бо відчуває себе ціллю у тирі, коли від тебе нічого не залежить.

 «На позиції там добираємось години три. Дорога прострілюється, міномети ворожі працюють. Поки у ворога існує перевага в артилерії, особливо у мінометах — разів у 10. Поки їдеш на позиції, перехрестишся разів 5-ть, хоч і не вірянин», — з сумом у голосі ділиться досвідом та враженнями наш герой.

Цікавимось, як до його вибору служити та захищати ставиться родина? Володимир каже, що розлучений, дітей не має. Про своє особисте життя до війни розповідати явно не бажає, Складається враження, що співрозмовник — типовий інтроверт, який звик всі труднощі долати самотужки. Тож, намагаємось зазирнути у майбутнє та дізнатись, яким своє життя Мелкій бачить після Перемоги.

«Після війни куплю будинок у лісі та буду працювати лісником. Не люблю галасливих компаній та людей, лише з друзями можу спілкуватися. Можливо, ще одружусь. Дітей люблю, але поки чужих… Навіть день народження святкував на позиції, 40 років виповнилось. Планів зайвих не маю, треба країну захистити, все інше – потім!» — ставить крапку Володимир. І ми погоджуємось з ним, адже головне сьогодні – спільна Перемога над ворогом!