Позивний "Самбіст": У нас дрони на 95 % – волонтерські. Це неправильно

Спілкуємось неподалік Серебрянського лісництва, що на Луганському напрямку. Наш герой щойно повернувся з бойового завдання. Перед нами стоїть чоловік міцної статури, що вільно володіє українською мовою, ерудований та мотивований. Такий у кишеню не полізе ані за словом, ані за відповіддю ворогу. Традиційно запитуємо про походження позивного, адже побратимам їх просто так не дають, кожний несе у собі якійсь сенс. Андрій посміхається та починає розповідати про себе.

«Чемпіон України, майстер спорту з бойового самбо. Тож, з позивним питань не було. За освітою механік дорожнього обладнання, але не встиг довчитися останній курс заочно у технічному вищому навчальному закладі через повномасштабну війну. А зараз не до навчання, просто немає часу ні на що, окрім війни. А з такими темпами війни, як зараз – неясно, чи буду це робити».

Ми хвалимо гарну українську мову, яку чуємо, від бійця, Андрій знов посміхається, та жартує, що він українець, хоч і з Харкова.

Згадує, що вчився у спеціалізовані українській школі, завжди багато читав. Ми продовжуємо розмову, та просимо розповісти про початок повномасштабної війни та бойові дії, у яких Андрій брав участь.

Самбіст замислюється та розповідає, що війна застала його у Києві. Тож, він одразу сів до машини та «полетів» у рідний Харків. По дорозі слухав новини, дзвонив друзям.

Андрій згадує, що його підрозділ першим зайшов та літав у лісах під Кремінною, як розвідували дороги, як заходили, визначали місця майбутніх ВОПів, позицій.

«Правило просте, спочатку літаєш, потім ходиш. З саперами, звісно. Було дуже багато мін, орки закидували їх касетами, «Пелюстки» збирали плоскогубцями, у прямому сенсі. Потім складали у купу та розстрілювали. Спочатку у нас було небагато дронів зі скидами, тому ми застосовували «ноу-хау» — навесна стрільба з РПГ на відстань до кілометру, яку ми корегували. Виставляли азімути та накривали позиції, які, в теорії, не могли бути вражені прямим пострілом. Рекорд був – 10 пострілів за 55 секунд. Смішні перехоплення від орків були, про червоні ракети, що на них летять. Пояснюю — вночі «олівці» (назва осколочних зарядів для РПГ – 7) залишають червоний слід у небі. Але основна робота – корегування артилерії. На жаль, у орків у цьому перевага поки що, особливо у кількості набоїв. Як і у кількості БПЛА. Орків набагато більше, дронів в них теж більше, ми тримаємо стрій, але важко дуже», — з сумом каже Самбіст.

А ми просимо розповісти про те, чи було у нас так з дронами завжди.

«Десь два – три місяці тому, з новою ротацією, у орків стало у рази більше дронів, з’явилася просто якась космічна кількість. Вони не завжди грамотно їх використовують, ми збиваємо та саджаємо руснявих «пташок» набагато більше, ніж вони наших, а ще є ті, які просто розряджаються та розбиваються, але це не зупиняє росіян. Вони беруть кількістю, що у піхоті, що у небі. Кожен загублений наш дрон для мене, як головного сержанту взводу БПЛА, – це майже трагедія та інцидент, бо кожен коптер зберігає життя нам та побратимам. А орки просто беруть з коробки інший замість того, який не повернувся. Бо в них державні закупівлі у промислових масштабах. А у нас дрони на 95 % – волонтерські. Це неправильно, так не має бути. Безумовно, привозять нам і з бригади дрони, але – знов таки — частину цих дронів нашій бригаді дають волонтерські фонди, тобто люди купляють, а не держава. Якби не волонтери – то хоч собі на спину пропелер чіпляй та як Карлсон літай», — з біллю у голосі відповідає Самбіст, та додає, що за чотири місяці його взвод втратив 7 дронів, з них 4 впали від дії РЕБ, і їх ще можна полагодити.

Він вважає дуже продуктивним використанням своїм підрозділом цих безпілотних розходників. Тож, просимо розповісти професіонала про використання БПЛА у сучасній війні більш детально. Самбіст відповідає з завзяттям, видно, що ця тема давно наболіла та цікавить нашого співрозмовника.

«Цю війну називають війною дронів, але це війна і РЕБ. І поки у ціх компонентах у орків теж перевага. Якщо ми хочемо перемогти – а ми хочемо, то всі ці програми треба виводити на державний рівень. Я не повірю, що у 21- му столітті ми не можемо задіяти власні інженерні напрацювання, вони є, просто треба їх підтримати. Тільки державна підтримка може кардинально змінити паритет сил у цій війні БПЛА та РЕБ».

Самбіст ні на йоту не сумнівається в тому, що Україна все здолає та переможе ворога. Тож, Андрій, навіть, ділиться з нами планами на своє життя після Перемоги. Каже, що хоче займатися тим, чим займався перед вторгненням, — будівництвом. Згадує, що у нього було більше 50 найомних працівників, будували об’єкти.

«Я дуже волелюбна людина. Зараз я в армії, бо треба захищати свою країну. Але після війни – я хочу будувати. Єдине, що невпевнений, що це буде в Україні. Поясню, чому. Є певне розчарування у співвітчизниках, іноді буваю в Харкові, та бачу, що багато людей думає, що війна вже закінчилася. Люди сидять у ресторанах та воюють на економічному фронті, попиваючи коктейлі. Напишіть, будь ласка, для таких, що після того, що ми зробили з елітними частинами орків за ці майже півтора роки – пощади не буде нікому. Буча здасться дитячим садочком, якщо русня зайде до Харкова. Але так буде лише тоді, коли ми, солдати, закінчимося. А це може статися, якщо не увімкнуться усі», — з металом у голосі завершує нашу розмову Самбіст.

Ми їдемо та читаємо в інтернеті пости знайомих волонтерів про збори. Дрони, БПЛА, антидронові рушниці, … Кожного дня десятки тисяч українців збирають по гривні на такі необхідні на фронті «пташки». Війна дронів та характерів продовжується.