Позивний «Скло»: "Той, по кому працював танк, зрозуміє, як це, коли не він тебе, а ти - його..."

З нашим героєм ми зустрілись у медичній частині 5-ї Слобожанської бригади НГУ, де він проходить реабілітацію після важкого поранення. Вже цього було б достатньо для розповіді про гвардійця, але ми заздалегідь знали, що ще до поранення Андрія було нагороджено медаллю «За оборону Харкова» та «Знаком Пошани» Міністерства оборони України.

Наш співрозмовник – високий та худорлявий хлопець. Видно, що після поранення він лише намагається відновити свою фізичну форму. Посмішка та проста, але літературна мова допомагають йому походити на «свого в дошку» хлопака — доброго та безшабашного водночас. Напевно, він таким і є.

«А ви з якої газети?» — відразу цікавиться Андрій. А отримавши відповідь, жартує, мов, думав до нього приїхали мінімум з «Нью-Йорк Таймс». На цій позитивній ноті наш співрозмовник розпочинає розповідати про себе.

«Позивний «Скло». Народився у Харкові, закінчив школу, пішов служити строкову службу — не «косив». Служив у Полтаві та Вінниці, війська зв’язку», — хитро примружившись, починає з анкетних даних боєць. Андрій згадує, як працював на заводі, любив активний відпочинок з друзями на природі. Жив своїм мирним та безтурботним життям. Так було до вторгнення військ російської федерації у лютому 2022-го.

Позивний Скло отримав повістку в останні дні червня 2022-го, а наступного дня прийшов з нею до військкомату. Через хорошу фізичну підготовку та форму, пройдену строкову службу одразу був направлений у 5-ту Слобожанську бригаду НГУ.

«Курс молодого бійця на полігоні був лише 4 дні – час був такий. Щось згадали, більше було вже «по ходу», як кажуть «у нас на районі» (Андрій доволі часто використовує у своїй мові типовий харківський діалект – від патріархально застарілого, до сучасного — авт.). Брав участь у визволенні Балаклеї, Ізюму. А потім нас перекинули під Кремінну. Ось тут стало по-справжньому «весело», — вже сумно жартує Скло. Йому, вочевидь, не дуже приємно згадувати, але він сам починає розповідати про найважчий день свого життя.

Наш співрозмовник щиро посміхається та додає, що, можливо, трохи психологічно розслабився, втратив концентрацію після важкого бою. Два танки відступили, один лишився палати, а Скло визвався віднести тепловізор на крайню флангову позицію роти.

«Я поніс наш тепловізор пацанам на крайню позицію, бо щось там неспокійно було, якась дрібна стрелкотня періодично виникала. Вечоріло, я пішов. Тепловізор я відніс, але отримав кульове поранення. Спрацював ворожий снайпер, скоріш за все», — ділиться спогадами Андрій, та додає, що численні осколкові поранення, які теж мали місце, він отримав вже при евакуації, коли їх пікап обстрілювала ворожа артилерія.

Прийшов до тями Скло вже у шпиталі, після декількох операцій. Показує великий шрам через увесь живіт, каже, що дуже пощастило, бо життєво важливі органи куля не зачепила. Частину кишкового тракту довелося вирізати, але наш герой вважає, що це дрібниці. Наголошує, що жити буде і буде добре жити.

Зараз починає фізичні вправи, лікарі дозволили потроху підвищувати навантаження.

«Я на ВЛК приїхав не комісуватися, а щоб у відпустку поїхати. Вже краще, але поки ходжу, не бігаю. Трішки відпочину та знову до пацанів, бо скучив за ними дуже. Ротний каже, що мене на орден «За мужність» третього ступеня подали. Питаю, а чому третього? А він каже, щоб другого ступеню отримати, треба спочатку «третій» мати. І далі, потім вже дійде до «першого». І ти вже кавалер ордену. Коня, напевно тоді видадуть, кавалерія ж», — життєрадісно жартує позивний Скло. А ми бачимо, що сміятися йому ще ой, як не просто. Але Андрій заряджений на позитив, як його РПГ бронебійним.