Позивний Томас: «Я чітко знаю, що люди, які зараз навколо, – найкращі»

З нашим героєм ми зустрілись на позиції, де він несе службу, виконуючи завдання з охорони стратегічного об’єкта. Йде дощ, Антон змінюється та заходить у бліндаж, що служить укриттям. Заварюємо каву та починаємо розмову. Командир роти казав, що Томас (саме такий позивний у нашого героя) найбільш позитивний персонаж, що є у нього у підпорядкуванні, але навряд чи нам вдасться його розговорити. Так спочатку здавалось і нам.

Антон зізнається, що позивний «Томас» обрав на честь улюбленого літературного персонажа Тома Соєра. Але каже, що Томасом тітка називала Тома, коли сердилася на нього. Щось у цьому є.

Тим часом Антон охоче розповідає, як служив строкову службу у 2007-2008 роках, був заступником командира взводу зв’язку. Освіта у нього вища, інженер — механік, викладач технічних дисциплін у галузі машинобудування, закінчив Українську інженерно-педагогічну академію.

Все життя він працював у галузі важкого машинобудування. Спочатку на «Турбоатомі», потім – на підприємстві з виробництва обладнання для нафтовидобування. Займався аудитом підприємств, що постачають компоненти устаткування та контролем якості обладнання.

«Це дуже важлива функція – перевіряти якість вузлів та складових, бо від цього залежить, наскільки буде працювати вся система», — значуще каже наш співрозмовник. І цим задає тон усій наступній бесіді, бо якість – це важлива складова існування людини.

У перших числах березня 2022-го Антон декілька разів приходив до військкомату, йому обіцяли передзвонити, але так і не зателефонували. Потік охочих служити був тоді великим, тож черговий шанс прийшов, коли у серпні отримавши повістку просто на вулиці, нарешті мобілізувався.

«Протягом лютого та березня обороняли місто Харків. Після того, як оборона завершилася та почався контрнаступ, підрозділ залишився у Харкові охороняти стратегічно важливі об’єкти. Я хотів воювати, але поки не судилося», — розповідає Антон.

Бойовий досвід наш герой отримав вже у лютому та березні 2023-го під Кремінною у Серебрянському лісі. Перший контактний бій на малій дистанції відбувся у перший день заходу на позиції.

«Це був якийсь жах. Мені здавалось, що я абсолютно не був готовий до всього, що відбувалось навколо, але все закінчилося добре, далі вже було трохи легше», — пригадує Томас та додає: «Під Кремінною були два місяці. Найважчі місяці мого життя. Саме тут розумієш ціну життя, дружби, важливість близьких тобі людей. Як не дивно, але все має свою ціну. Це дуже цінний досвід, я буду його використовувати у подальшому житті».

Відкрившись нам, Антон розповідає, що багато чого змінилось у його житті за час повномасштабної війни. Особливо стосунки з друзями. Багато з ким він перестав спілкуватися у зв’язку з різними поглядами. Залишилися лише найближчі та найдорожчі.

«Вся моя робота була пов’язана з перевіркою якості. Це теж, напевно, наклало свій відбиток. Спочатку – перевіряв якість металоконструкцій, тепер — людей, їх разом зі мною перевіряє війна. Але я чітко знаю, що люди, які зараз навколо, — найкращі», — значуще зауважує Томас.

Ще до зустрічі з нашим героєм, поки ми їхали на позицію, командир Томаса з позивним Барбер розповідав, що Антон був лідером колективу в учебці, згуртував та створив команду, яка показувала кращі результати. І при цьому залишався скромною людиною, яка зайвий раз не потурбує оточення без важливого питання. Такі само відгуки Томас отримав і за виконання бойових завдань.

«Розумієте, я завжди був людиною, що може знайти спільну мову будь з ким. Але немає сенсу щось казати, якщо співрозмовник думає лише про себе, свій комфорт. Через це я припинив спілкуватися з багатьма близькими, як я думав, людьми. Більшість друзів воюють у різних підрозділах. Всі інші – щось пояснюють, але мені це не цікаво», — підкреслює Томас.

Він ненавидить війну, не планує після Перемоги залишитися служити, але саме на таких небалакучих, але відповідальних та конструктивних особистостях тримається наша армія і будується майбутня Перемога.