Правда про «Львівський собор»
У Харківському Свято-Дмитріївському храмі (Полтавський Шлях, 44) експонується виставка, присвячена 75-й річниці так званого «Львівського собору», на якому було офіційно проголошено «возз’єднання» греко-католиків Галицької митрополії з Російською православною церквою.
В основі експозиції — документи й фотоматеріали з фондів Галузевого державного архіву СБУ, Державного архіву Львівської області, Львівського музею історії релігії, а також архіву Інституту історії церкви. Вони знімають завісу фальші з дійства, що його тоталітарна безбожна влада намагалася представити як «торжество православ’я» та «повернення до віри батьків», і показують — у прямому й переносному сенсі — справжні обличчя організаторів, режисерів та виконавців псевдособору. Серед представлених на виставці документів з архіву СБУ, що тільки недавно були розсекречені й стали доступні дослідникам, можна побачити укладені в НКДБ УРСР та затверджені у Москві плани ліквідації Української греко-католицької церкви, звіти про арешти і вербовки священиків, списки агентури, підготованої до участі в зібранні, формуляри зречення католицької віри, що їх підписували священики при «возз’єднанні» з РПЦ, і т. п. Члени так званої «ініціативної групи», їх помічники з числа греко-католицького духовенства та задіяні в акції «возз’єднання» православні ієрархи вперше названі не тільки своїми публічними іменами, а й тими агентурними кличками, під якими знали їх оперативники НКДБ. Окрему увагу приділено постаті о. Гавриїла Костельника, який, керований амбіціями та образами, пішов на співпрацю з радянським режимом у справі нищення своєї церкви. На виставці вперше представлено фотопортрети багатьох функціонерів радянських спецслужб, які безпосередньо планували та проводили «ліквідацію унії». Фотографії з альбомів про «Львівський собор» та відзначення його «ювілеїв», які збереглися у фондах Держархіву Львівської області, дають змогу сповна відчути атмосферу радянської епохи, коли легальні релігійні організації були перетворені на ідеологічну обслугу атеїстичного режиму.
Виставка присвячена пам’яті всіх тих владик, священиків та мирян УГКЦ, які 75 років тому не піддалися погрозам і тискові з боку влади, протиставилися маніпуляціям та підступам спецслужб і пронесли віру та вірність своїй церкві крізь довгі десятиліття переслідувань і підпілля.
Автори виставки — д-р Роман Скакун, заступник директора Інституту історії церкви Українського католицького університету, та д-р Олег Турій, проректор із зовнішніх зв’язків УКУ, дизайнер — Олександр Ласкін.
Олександр Аннічев,
за матеріалами Харківського літературного музею.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Невдовзі після повторної окупації Західної України влітку 1944 р. радянська влада взяла курс на знищення УГКЦ як церкви, що мала виразно національний характер, була пов’язана з закордонним релігійним центром — Римською апостольською столицею і стояла на перешкоді розширенню впливів Московської патріархії як інструмента кремлівської політики.
8–10 березня 1946 р. органи безпеки зорганізували у Львові так званий «собор» з членів «ініціативної групи», на якому дві третини учасників становили агенти НКДБ і який оголосив про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Ватиканом і «возз’єднання» з РПЦ. Не визнаний ані Апостольським престолом, ані ув’язненими єпископами, ані значною частиною духовенства, Львівський псевдособор ознаменував початок більш ніж сорокарічної боротьби греко-католиків за релігійну свободу та відродження своєї церкви, яка стала складовою частиною протистояння тоталітарному режимові та українського національно-визвольного руху.