Реставрація та швидкість – речі несумісні

Чи зможе Харків після війни зберегти своє історично-архітектурне середовище та відновити пам’ятки, які зазнали пошкоджень?

Архітектор-реставратор Олеся Чаговець впевнена, що ця кропітка робота потребує, насамперед, зваженого підходу і допомоги європейських фахівців, бо під тиском забудовників та влади історичні будівлі можуть перетворитися у підробки-новобудови.

– Пані Олесю, скільки пам’яток та старовинних будинків пошкоджено під час артобстрілів та бомбардувань у Харкові та області?

– На даний момент на спеціальний сайт міністерства культури України https://culturecrimes.mkip.gov.ua  вже внесено близько півсотні цінних об’єктів (багато з них вніс харківський активіст-фотограф Вячеслав Горбоносов), і ця робота триває. Ці будівлі можна поділити на три групи:

1. Невеликі пошкодження. Будівлі, які не мають явних конструктивних деформацій – руйнувань дахів, перекриттів, сходів тощо. Здебільшого вибито шибки, є отвори від снарядів у стінах. Вже зафіксовано близько 30 таких об’єктів, але їх набагато більше.
2. Будівлі, які дістали значних втрат в тому числі і конструктивних. Серед них:

Харківська облдержадміністрація (1951 р.);

Економічний факультет ХНУ ім. В.Н. Каразіна (1925 р.) – вул. Мироносицька, 1;

будинок «Палац праці» (1912-14 рр.) – майдан Конституції, 1;

будинок колишнього магазину «Люкс» (кін. ХІХ ст.) – майдан Конституції, 3;

колишній будинок «Вугілля» — вул. Сумська, 86;

будівлі старої Пожежної частини (1887 р.) – Полтавський шлях, 50;

Майже всі будівлі втратили дах, зруйновані останні поверхи, вибиті вікна, є руйнування перекриттів та сходів. Проте остови будівель великих деформацій не зазнали. Хоча такі висновки мною зроблені  із перегляду фотографій, що не може відноситися до професійної думки, потрібно дивитися наочно.

Із цієї групи більш за всіх викликає занепокоєння будівля економічного факультету ХНУ. На першому поверсі є руйнування простінків, що значно зменшує несучу здатність будинку.

Будівля Харківського Апеляційного суду (1899-1902 рр.) на Майдані Героїв Небесної Сотні, 36 – візуально виглядає цілісно, пошкоджено тільки вікна, але по фото важко зрозуміти, чи зазнала вона саме деформаційних пошкоджень.

3. На жаль, руїни. Зруйновано частину житлового будинку (ХІХ – поч. ХХ ст.) на майдані Героїв Небесної Сотні, 5; повністю втрачено секцію житлового будинку (1911 р.) на вул. Свободи, 8.

– Наскільки, на ваш погляд, реально їх відбудувати саме такими, якими вони були?

– Дійсно, тут є питання, що робити з такими руїнами? Знести все, що залишилося, та побудувати щось нове? Чи зробити вставку-«новодєл» типу псевдо-реставрації? Моя думка – не те і не те. В Європі практикують консервацію. Тобто все консервують як воно є. Можна спробувати зробити вставки між зруйнованими частинами, якщо дозволяють конструктивні властивості. Але в такому разі краще це робити засобами сучасної архітектури,  дуже обережно, без агресивного формотворення. Ніякої новобудови «у стилі», ніякого зносу — або консервація, або реконструкція з чіткою різницею  між старою архітектурою та «ненасильницькою» новою. Зразків таких рішень дуже багато в європейській архітектурі.

Таким чином, пам’ятка зберігається, наскільки це можливо, і водночас стає символом опору, символом того, що тут була війна. Проте, який метод та підхід вибрати для відновлення пам’ятки, потрібно вирішувати колегіально із різними представниками у сфері збереження культурної спадщини. Така робота – це не персональне бачення однієї людини.

– Наразі місцева влада впевнено обіцяє відбудувати Харків ще краще, ніж був. Вочевидь, щодо типових багатоповерхівок це можливо. А щодо пам’яток?

– Останніми роками активісти-урбаністи постійно боролися з впертим бажанням влади «покращити» Харків. Цивілізована частина світу повністю змінила концепцію комфортного міста та вирішує проблеми трафіку, екології, маргіналізації населення. А тим часом Харків, загорнутий в обгортку з «веселих мавп», впевнено крокував у прірву анти-міста та чітко повторював урбаністичні концепції російської містобудівної доктрини: місто не для людей, а для машин; ні – трамваю, траві та деревам; так – асфальту; двір – не для дітей, а для паркування; водойму – у бетон; болото – у бетон; річку – у бетон.

Тож, який Харків будемо відбудовувати? Ще більше бетону, машин та асфальту? Ще менше трави, води та дерев? Дуже цікаве питання: чи здатна війна і та ціна, яку наш народ вже заплатив в ній, кардинально змінити світогляд та визнати помилки місцевої влади?

…Якщо говорити про багатоповерхівки, то зараз у нас є шанс створити для людей не просто квартири, а ще й комфортне вуличне середовище – так, як це робиться в Європі. Можна відновити і пам’ятки. Але якість – це завжди час. Тому треба хапати владу за руку, не давати робити швидко та неякісно. Іншого шляху немає.

– Сьогодні будинки в центрі міста трощаться під бомбами та снарядами, отже, звільнюються «смачні» місця для нової забудови. Що в цій ситуації можна зробити, щоб зберегти вигляд старовинного Харкова?

– Головна проблема реставрації – це навіть не гроші, а час. Справжня реставрація – це великі історичні дослідження, обговорення, наукова діяльність, проєктування, хіміко-технологічні дослідження та виготовлення матеріалів. На все це потрібен час.

Також маємо величезні проблеми із законодавством (статусами будівель), із розпорошеністю між різними органами нагляду. До того ж, повна відсутність  цифровізації: немає єдиної бази даних пам’яток, історико-опорних планів в ГІС (геоінформаційній системі).

Поки харківська громадськість боролась за збереження історичного середовища міста, дотримуючись законів, забудовники за 3–4 місяці будували і водночас поспіхом робили проєкти, замовляли підозрілі експертизи, купляли суди. Саме швидкість грала їм на руку.

На щастя, більшість історичних будинків Харкова героїчно тримаються та не здаються ані ворогу, ані забудовнику. Сподіваюсь, що вони вистоять під бомбами та снарядами. При цьому все одно постає проблема їх реставрації. Наша влада вже декларує, що все відбудує в «бєкєтовском стілє», бо любить працювати під гаслом «хліба та видовищ». Це означає, що вони будуть робити все швидко. А, як я казала, реставрація та швидкість не сумісні.

Особисто я за те, щоб максимально долучити до відновлення харківських пам’яток європейську реставраційну та пам’яткоохоронну спільноту. Вже зараз я отримала за це багато критики: «У нас різні школи, різне законодавство. У нас і своїх фахівців багато. Не потрібно забирати роботу у наших архітекторів». Але я ніколи не казала, щоб віддавати роботу іноземним архітекторам. Її повинні виконувати наші фахівці.

Водночас, дивлячись на стан нашої культурної спадщини, важко не помітити, що галузь реставрації просто не працює. Так, у нас є окремі видатні реставратори, технологи, викладачі, юристи, науковці, активісти. Але все це разом не працює, і це – чесна відповідь. Нам потрібен час – на зміну законодавства, на відновлення нашої школи, на дослідження. Можна довго розповідати, що наша школа реставрації краще європейської, і при цьому втрачати пам’ятки. А можна долучити європейців, які допоможуть також тримати «інформаційну оборону», бо без цього ми залишаємося сам на сам із владою та забудовниками і програємо. Ми повинні не дати владі можливості робити все те, що вона робила з нашими пам’ятками до війни.