Ця історія про те, як друзі, не маючи великих статків, допомагають своїй країні. Як їм вдалося згуртувати навколо спільної мети небайдужих людей і разом щодня приносити користь Україні.
«Волонтерське відділення» першої роти
— Мы в шутку называем себя — «Волонтерское отделение» первой роты, — розповідає харківський журналіст і волонтер Ігор Русін. Він разом з другом Андрієм Лукашовим опікуються першою ротою першого батальйону 92 ОМБР з моменту її формування.
— Я начал дружить с нашей первой ротой, когда они были в процессе формирования. С первого дня мы помогаем им, чем можем, — розповідає Ігор. Окрім цього хлопці, за можливості, допомагають і іншим, зокрема медикам.
Як і для багатьох харків’ян, війна для Ігора стала несподіванкою. Ні те щоб він зовсім не допускав такої думки, навіть навпаки: «Я понимал — что-то происходит, — каже Ігор, — я служил в ракетных войсках стратегического назначения (РВСН. — Прим. автора) и понимаю, что когда РВСН приводится в состояние повышенной боевой готовности — это все… дальше ничего хорошого из этого не получится… После того, как накануне вторжения РФ провела учебные пуски ядерных ракет, мне было понятно: что-то дальше должно быть… Но все равно не верилось до последнего, что начнется война!»
На дев’ятий день вторгнення Ігор відвіз на вокзал жінку і двох своїх неповнолітніх дітей і відправив на захід. Сам повернувся до дому і майже наступного дня зайнявся волонтерством… Хоча точніше буде сказати — повернувся до волонтерської діяльності, бо військовим, зі слів Ігора, він допомагає ще з АТО. Чоловік досі пам’ятає, як с товаришами вперше повезли під Слов’янськ хліб для військових… Так продовжувалося декілька років, поки Ігор не був змушений покинути цю справу за станом здоров’я . І тепер, після дворічної перерви, обставини змусили його повернутися до волонтерства, бо мова йшла про виживання… Якось, Ігор їхав Полтавським шляхом, коли побачив старих знайомих із громадської організації «Паляниця» (громадська організація, яка спеціалізується на приготуванні гарячої їжі для військовослужбовців та інших служб. —Прим. автора),з якими був знайомий ще з часів Майдану… Поспілкувавшись, він почав їм допомагати та співпрацювати.
Ігореві в цій справі допомагав його давній друг Андрій Лукашов. Для нього повномасштабний наступ на Україну також став несподіванкою. Зненацька розпочата війна розділила родину Андрія — дружина залишилася в Харкові, а він з дитиною знаходився за містом, де був змушений залишатися майже тиждень, бо не було змоги звідти виїхати. Після того, як Андрій повернувся до Харкова, вони з Ігорем почали працювати разом. Андрій забезпечував техпідтримку та захист сайту. Згодом в їх команді з’явився ще один учасник — собака на прізвисько Брайт. Звідки він взявся — окрема історія.
Зі світу по нитці — голому на сорочку
Паралельно, займаючись професійною журналістикою, Ігор писав статі про те, що коїться в Харкові, для іноземних ЗМІ, а тому був обізнаний в питанні потреб військових:«Когда приезжаешь на передовую и разговариваешь с военными об обстановке для подготовки материала, выясняется и то, в чем они нуждаются в данный момент… После берешь в руки телефон и начинаешь звонить…», — пояснює Ігор. Так вже на початку березня, хлопцям вдалось дістати для військових автомобіль. В цьому їм допомогли друзі з Польщі. Взагалі то на допомозі друзів і базується уся діяльність, розповідає Ігор: «У нас нет официальной организации. Только мы вдвоем и собака. Все остальное — на друзьях… друзья сбрасывают деньги на банковскую карту, некоторые перечисляют деньги даже из Австралии. На эти деньги мы покупаем то, что нужно. Остальное — собираем по волонтерским складам. Есть пару складов, на которые меня уже не пускают», — жартує Ігор. В Австралії хлопці навіть намагалися організувати збір коштів на допомогу для України але щось не задалось: «Это не увінчалось успехом — удалось собрать около 500 долларов США, на этом инициатива закончилась», — каже Ігор. Серед друзів, які допомагають є навіть ексгубернатор Харківщини: «Игорь Балута пригнал с Западной Украины целую газель матрацев, подушек, спальников, кариматов — много всего, что даже пришлось «припахать» самого экс-губернатора помогать разгружать, — знов жартує Ігор, — и также вместе поехали в расположение и отдали это военным, которые тогда спали на голых досках пола. Затем Балута привез еще два десятка классных НАТОвских касок, которіе потом раздали «пацанам» прямо на позициях». Загалом, Ігореві та Андрію, завдяки допомозі друзів та особистих внесків (доречи, майже усі гонорари сплачені за його статті з початку війни, зі слів Ігора, він просив перерахувати на потреби ЗСУ) вдалося передати військовим безліч необхідних речей, в тому числі три автівки, серед яких і «Нива» самого Ігора, яку він готував для поїздок на рибалку. Як то кажуть — «зі світу по нитці — голому на сорочку».
Зараз хлопці працюють над підготовкою всюдихіда.