«Сльози - нормальна реакція на ненормальні обставини»

Особливості психологічної підтримки українців, втративших на війні близьких людей.

Моральнo-психологічний стан під час війни є надзвичайно важливим, адже триматися та керуватися здоровим глуздом, не піддаваючись паніці та не занурюючись у горе, здатна не кожна людина, особливо та, близького якої забрала війна.

На жаль, не завжди така людина готова звернутися за допомогою до професіоналів, чи просто поділитися своїм горем з рідними. Деякі навіть вважають, що тримаючи цей біль в собі, час сам загоїть рани. Інші ж переконані, що їхнє життя назавжди втратило сенс та щастя більше ніколи не повернеться до них. Тож як допомогти таким людям, які зовсім зневірені в своїй долі? Як добирати слова та ненароком не тиснути на них?

За словами психолога Тетяни Балан, людині, ураженій смертю члена сім’ї чи товариша, потрібно давати виговорюватися.

Тетяна Балан, психолог

Слід ставити їй легкі питаня та уважно слухати, стежити за плином її думок. Не варто боятися емоцій. Саме сльози — нормальна реакція на ненормальні обставини. Нехай людина плаче, випускає свій біль та гнів назовню.

Якщо ж ви часто контактуєте з такою людиною, спробуйте її чимось займати. Справи гарно відволікають від нав’язливих думок. Тетяна пояснює це тим, що під час стресових ситуацій та важких періодів життя, потрібно звертати увагу на три аспекта: соціальний, фізичний та когнітивний. От якраз соціальний і відповідає за комунікацію з людьми, розмови про проблеми, виплески емоцій тощо. Психологиня радить також займатися спортом, або ж хоча б виходити на коротенькі прогулянки. Когнітивний аспект відповідає за пізнання чогось нового та цікавого.

До речі, ці поради Тетяна Балан дає не лише для психологічної допомоги людям, які в жалобі, але й усім тим, хто як і більшість з українців зараз відчувають апатію, щоденну втому та стрес. За її словами, лежачи дома на дивані, не прагнучи нічого робити, людина зовсім втрачає себе та ще більше зневірюється, думаючи про жахливе. Тим самим часто впадає в депресії, вийти з яких дуже складно, особливо самотужки. Тож змушуйте себе вставати з ліжка та займати себе справами.

Ні в якому разі не залишайте людей, що втратили надію на щастя, спокій та радість через смерть близьких, адже сила нашого народу в співчутті та допомозі. Допомагати іншим — теж спосіб відволікатися, а найголовніше він приносить добро, яке обов’язково до вас повернеться.

Каміла Макаренко