ru
uk
Мнения
Подписаться на новости
Печатный вариант “Время”

У Коломаку відкрили меморіальну дошку на честь загиблого слобожанського гвардійця

Актуальное сегодня11 января 2024 | 23:07
Хол одного з навчальних закладів Коломака у цей день не міг вмістити всіх, хто прийшов віддати шану пам’яті Євгену Герасікову: родина, друзі, побратими, колишні однокласники, вчителі, мешканці райцентру.
Тут не просто пам’ятають Євгена, про нього згадують, як про щиру людину з великим серцем.
 «Женя прийшов до нашої школи у 1989 році. Це був неймовірно талановитий та старанний хлопець із жагою до знань та всього нового, — пригадує колишній класний керівник Євгена, — Літературні кафе, Клуб веселих та кмітливих, олімпіади з англійської мови або історії, спортивні змагання – Женя завжди був серед перших та серед ініціаторів. Це хлопець, яким пишається наша школа, чоловік, який прожив справжнє та яскраве життя, яке він віддав за свою Україну».
Всі, з ким нам випала нагода поспілкуватись, неодмінно пригадують відвертість, чесність та людяність Євгена. І говорять про те, що для цього чоловіка любов до України не полягала в гаслах. Навпаки, він доводив її лише своїми власними вчинками. І це попри те, що Євген мав чудову освіту та роботу, які, здавалось, дозволяли йому не перейматись політикою зовсім.
«Ще навчаючись на 4 курсі інституту Женя почав працювати економістом у банку. Завдяки своїм людським та професійним якостям швидко став начальником одного з відділень цього банку, а згодом – директором Полтавської філії цього ж банку», — розповідає вчителька Євгена.
Втім, у 2014 році успішний чоловік залишає престижну посаду та разом з іншими українцями виходить на Євромайдан – відстоювати демократичне майбутнє України.
З того часу життя Євгена докорінно змінилося – у 2015 році він приймає рішення добровольцем піти в один з підрозділів ЗСУ, який на той час брав участь в АТО на Донбасі, і в лавах якого колишній банківський клерк звільняв Авдіївку, Зайцеве та Дебальцеве. Саме тоді Євген обирає собі позивний – «Форест».
За два роки Євген повертається до мирного життя і реалізує ще одну свою мрію – змінює професію, почавши займатись IT-розробками.
«До того, як ми познайомились с Женею, я думала, що таких людей просто не буває, бо мені здавалось, що не може одна людина мислити настільки правильно в усіх напрямках життя. Він максимально намагався розвиватись, любив науку, постійно прагнув розвитку», — розповідає дружина «Фореста» Ольга та пригадує, як вони з Євгеном зустріли початок вже цієї війни: «Коли почалось широкомасштабне вторгнення, 26 лютого 2022 року Женя збирав речі та сказав мені: «Я йду туди, щоб вони не прийшли сюди!». Переконана, лише людина високої мужності та честі може добровільно стати на захист країни та не дати ворогу прийти в наші домівки».
Разом зі своїми друзями дитинства Євген потрапив до 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України.
У своєму інтерв’ю пресофіцерам, яке ми записували у травні 2023 року під час реабілітації нашого побратима після першого поранення, Євген пригадував, як його зустріли в одному з військкоматів Харкова, який чудом «працював» на фоні зачинених дверей інших військкоматів міста — поставили питання, мовляв, що він тут робить та навіщо прийшов?
«Воювати прийшов, — відповів їм Євген, — Був бойовий досвід та бажання захищати свій дім».
В IT- індустрії він мав спеціальність «тестувальник сайтів та програмного забезпечення», а це — дуже стабільний заробіток. Але вирішив поміняти стабільність та гроші на небезпеку та тяготи військового життя.
 «Гроші — це не все у житті. Особливо, коли ти вмієш їх заробляти», — з посмішкою говорив нам Форест у травні 2023 року, пояснюючи, чому після спілкування з працівниками ТЦК з друзями дитинства обрав саме службу в Нацгвардії.
 «Все своє життя, весь довгий час нашого знайомства Євген був справжнім другом, щирою, відкритою людиною та справжнім патріотом – не на словах, а на ділі та власному прикладі», — пригадує побратим Євгена на позивний Док.
Потрапивши до бригади рядовим, Євген за короткий час завдяки своїм людським якостям, наполегливості, бажанню та готовності завжди прийти на допомогу оточенню швидко дослужився до головного сержанта роти.
Під час Харківської операції брав безпосередню та активну участь у визволені Балаклії та Ізюма, обороні Серебрянського лісництва. Саме у боях в районі лісництва Євген отримав перше осколкове поранення, після якого ми спілкувались з нашим побратимом. Тоді на запитання про патріотизм, любов до Батьківщини Євген відповідав вельми неохоче, підкреслюючи, що пафос зайвий там, де просто треба бути чоловіком.
Втім, саме після цієї фрази Фореста в нашу розмову втрутилися побратими. Його безпосередній командир пригадав, як з Форестом у розвідці вони виявили флангову атаку супротивника, вогнем примусили російських загарбників зупинитися, а навички Євгена дозволили визначити правильні координати та викликати результативний мінометний вогонь по ворогу.
«Якщо треба провести особовий склад на позиції, де вони вперше, чи забрати вночі виснажених бійців, бо буває так, що немає можливості змінити воїнів через бойову ситуацію, найкраще це робить Форест», — відверто визнав тоді офіцер.
Тож, після лікування Форест відразу повернувся до свого підрозділу у той же район – пекельний Серебрянський ліс – до своїх побратимів. Бо інакше він просто не міг вчинити, бо знав, що таке справжня дружба та цінував її.
А ще під час того – травневого інтерв’ю Євген категорично відмовився говорити про свою родину – вважав цю тему надто особистою. З дружиною Фореста – Ольгою ми познайомилися лише під час відкриття меморіальної дошки на честь Євгена.
 «Ми одружилися, коли вже йшла війна. Це було у Полтаві. Ініціатором був Женя. Я пропонувала одружитися після перемоги України, але Женя сказав: «Поки є час, зробімо все правильно», — розповідає Ольга та пояснює, що у житті її коханого значили друзі: «Коли я познайомилась з друзями Жені та стала спостерігати за ними – як вони поводяться разом, як та про що спілкуються, то зрозуміла, хто такі справжні друзі – на все життя та за будь-яких обставин. І коли Женя загинув, його друзі та побратими не залишили мене, родину Жені. Вони допомагають, підтримують. Я розумію – не тому, що це я, а тому, що все це вони роблять для Жені».
8 липня 2023 року в районі смт Кремінна під час бою Євген отримав друге – дуже тяжке поранення. Але завдяки професіоналізму медиків батальйону, їх наполегливості Фореста вдалось реанімувати, стабілізувати та доправити до лікарні ім. Мечникова у м. Дніпро.
 «Ми були впевнені, що організм Євгена подолає ситуацію, але доля розпорядилася інакше – 9 липня серце нашого побратима зупинилось…», — пригадує побратим та друг дитинства Фореста – Док.
Євгену Герасікову — Форесту навіки буде 43 роки.
За мужність та героїзм наш побратим нагороджений почесним нагрудним знаком «За доблесну службу», орденами «За мужність» 3 та 2 ступеню.
Втім головне, що пам’ять про Євгена назавжди залишиться в серцях його родини, побратимів, друзів, всіх мешканців Коломака, а щира посмішка Фореста щоденно буде зустрічати дітлахів в його рідній школі.
5 Слобожанська бригада НГУ
Подписаться на новости
Коментарии: 0
Коментариев не добавлено
Cледите за нами в соцсетях