Військовослужбовиця Олександра з позивним Алекс – бойова медикиня розвідроти 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан». Дівчині 29 років, у війську вона з квітня 2023-го. Наразі має звання молодшого сержанта. Алекс говорить: «По лінії батька у мене всі військові та медики, тому я почуваюся на своєму місці».
Олександра народилася і виросла в Харкові. Є майстром спорту з військово-спортивного багатоборства та з кунг-фу. За освітою дівчина медик, і близько п’яти років працювала на швидкій допомозі. Однак коли приходила до ТЦК, не зізнавалася про свій досвід і навички.
«Я хотіла потрапити в піхоту, брати безпосередню участь в боях. А якби у ТЦК дізналися про мою освіту, то поставили б одразу на посаду медика, – пояснює Алекс. – Я не романтизувала армію і службу, просто готувалася до всього. Очікувала, що до мене будуть ставитися не дуже серйозно, тому що я дівчина і досить тендітна. Для служби я обрала бригаду «Спартан», саме тому, що це бойовий підрозділ. Мене одразу добре прийняли».
Втім, деякий час Олександрі довелося добиватися дозволу командира виїжджати на бойові завдання. Перша її ротація була на Запорізький напрямок у складі штурмового підрозділу.
«Добре пам’ятаю своє перше бойове завдання. Ми мали підійти якомога ближче до ворога, щоб атакувати. Особливість місцевості на Запорізькому напрямку така, що там мало лісосмуг, здебільшого поля, – розповідає Алекс. – Тому ми рухалися поволі: переночували – підійшли ближче до позицій противника. В один із ранків ми мали почати штурм. Але ворог нас виявив і завдав удару ПТУРом. У нашій групі були «двохсоті» і «трьохсоті», мене також контузило. Я «вимикалась» на декілька хвилин, можливо, втрачала свідомість, але психіка спрацювала так, що я змогла зібратися. Тоді взводний загинув, головний сержант отримав поранення, тому я взяла командування на себе. На той час була солдатом. Надала допомогу пораненим, по радіостанції вийшла з доповіддю на командування. Тоді ми отримали команду евакуюватися».
Саме цей вихід, говорить Олександра, став переломним моментом, після якого побратими остаточно стали сприймати її як бойову одиницю. Після цього дівчина виявила бажання і стала командиром групи, яка виходить на бойові завдання. Разом із побратимами Алекс продовжила працювати на одному з найгарячіших напрямків – в районі населеного пункту Роботине.
«Одного разу було завдання висунутися на позицію за пораненими. Коли ми прийшли, ворог почав працювати по нас зі стрілецької зброї, мінометів, АГС, – згадує військова. – Ми чудом вижили! Завдання виконали, ще й забрали пораненого з суміжного підрозділу. Іншим разом їхали на завдання на БМП і підірвалися на протитанковій міні. Я тоді отримала важку контузію. Але у нас були загиблі та поранені, і я змогла надати допомогу».
Наразі Олександра продовжує службу у розвідроті, виконує завдання на Харківському напрямку. Нагороджена медаллю «За хоробрість в бою» та нагрудним знаком «За відвагу в службі».
«Є багато людей, які чекають, що ось «наші котики» захистять країну. Але «котиків» не вистачає. До того ж будь-якому воїну потрібен відпочинок. Потрібна заміна. Для кожної людини знайдеться своє місце у війську. І чим більше людей долучиться до наближення перемоги, тим швидше вона настане», – каже Алекс.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління НГУ