Від першої особи: чи є місце спорту під час і на війні

 Наш співрозмовник — військовослужбовець Національної гвардії України, майстер спорту України з самбо та універсального бою, бронзовий призер чемпіонату Європи з самбо Єгор Леонов, який 18 років свого життя віддав спорту, а наразі вже 4 роки проходить службу у 5-й Слобожанській бригаді, вміло поєднуючи виконання бойових завдань з улюбленим хобі навіть під час війни.

Спорт та війна. Неочікувано ці два явища стали своєрідними антонімами у певної частини нашого суспільства. «Вам що зайнятись нічим, мало завдань, чого відволікаєтесь від захисту країни?» — коментарі на кшталт цього проскакують під матеріалами про гвардійців-спортсменів або спортивні заходи, які проводяться у частинах Національної гвардії України навіть під час війни.

Наводити думки військових експертів або психологів про те, що саме заняття спортом є найпростішим і при цьому ефективним та безплатним методом психологічної реабілітації захисників України, мабуть, не має сенсу – зрозуміти може лише той, хто цього прагне. Тож, ми вирішили вислухати думку, як кажуть, від першої особи.

Захоплення спортом почалося для Єгора ще у дитинстві, коли батьки у 2005 році віддали 5-річного хлопця на тренування з самбо та айкідо. Але справжньою пристрастю виявилося саме самбо. Цей вид спорту вразив хлопця своєю динамічністю та різноманітністю.

 «Тоді це ще було просте хобі. Після уроків у школі я і мої друзі якнайшвидше бігли на тренування. І так тричі на тиждень, — пригадує дитинство Єгор. – А ближче до підліткового віку я зрозумів, що хочу пов’язати своє життя з професійним спортом. Хотілося потрапити на українську спортивну арену або навіть світову, підняти над головою чемпіонський кубок з улюбленого виду спорту».

При цих спогадах у гвардійця прокидається азарт — вже з усмішкою та суто спортивним вогником в очах він розповідає нам про часи юнацьких тренувань та перших перемог, і пояснює – те, що було простим захопленням у дитинстві та ранньому підлітковому віці, згодом стало для нього стилем життя.

Високий, кремезний, з гордою постаттю, проникливим поглядом та чудовою літературною мовою Єгор здається дещо старшим за свої роки. Але 23-річного хлопця видає модна борідка та постійний азарт в очах.

Хлопець має вищу освіту, яку отримав не задля диплома, а тому, що дійсно цікавиться автомобільними перевезеннями та навіть мріє відкрити власну фірму. Тому цілеспрямовано обрав навчання у Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті. Так і поєднував: навчання, службу та спорт. Стверджує, що спорт ніколи не заважав ані «гризти граніт науки», ані «бороти всі тяготи служби». Навпаки, лише допомагав та пояснює, як саме.

 «Мій спосіб життя — постійні тренування, розписаний по хвилинах та калоріях режим дня та харчування. Але перш за все спорт додав до мого життя дисципліну та силу духу! Я вважаю, що в якому б виді спорту та проти кого б ти не змагався, насправді завжди ведеш бій спочатку з самим собою, щоденно працюєш над собою, гартуєш характер і силу волі. Сила духу та сила волі, постійна праця над собою, намагання завтра бути кращим, ніж ти є сьогодні, кращим не за майстра спорту та чемпіона, кращим за себе самого — ось життєва філософія, яку подарував мені спорт», — зізнається Єгор.

Гвардієць твердо впевнений в тому, що якості, придбані під час активного спортивного життя, допомогли йому у 2019 році вступити до лав 5-ї Слобожанської бригади на військову службу за контрактом. У нашій бригаді хлопця помітили з перших днів, і згодом він продовжив тренування вже у складі збірної команди Національної гвардії України з улюбленого самбо. На кубку України серед чоловіків з боротьби самбо він виборов 2-ге місце поміж понад 20 спортсменів своєї вагової категорії й тим самим здобув звання майстра спорту України.

«За вихід у фінал я змагався з дуже сильним суперником, майстром спорту міжнародного класу, неодноразовим чемпіоном європейських та світових турнірів з боротьби самбо Олексієм Ніженком, – ділиться враженнями гвардієць – Він виявився трішки сильнішим за мене, але саме такі поєдинки є найцікавішими — коли ти докладаєш максимум зусиль для перемоги».

«Звичайно, під час війни дуже важко знайти час та умови для тренування. Я особисто всі вільні хвилини намагаюся приділяти спортивним вправам, а наприкінці 2022 року ми з хлопцями з моєї роти почали справжні тренування на тодішньому місці дислокації. Знайшли гантелі, займалися елементарними вправами для розвантаження та тренування м’язів спини, тому що постійне носіння бронежилета не дуже добре впливає на здоров’я в цілому, — тоном справжнього тренера розповідає Єгор — Якби я не був спортсменом, мені було б набагато складніше. Тому і намагаюся ділитися досвідом та навичками з хлопцями».

З приводу стереотипів про себе як борця самбо наш співрозмовник пояснює, що може він і виглядає кремезним, з татуюваннями на тілі, суворим і похмурим, здатним голими руками переносити з місця на місце БТР, але в реальному житті він миролюбна та добра людина, яка оминає бійки та конфлікти, віддаючи перевагу спілкуванню.

«Я взагалі все намагаюсь вирішувати цивілізовано, а все, що стосується сили, залишається у спортивній залі. Мені іноді просто достатньо погляду – і конфлікт вичерпано без рук», — посміхається Єгор.

Хлопець має багато планів з приводу своєї професійної діяльності у спорті, в його очах горить бажання перемоги на світовій та європейській аренах, говорить, що здоров’я та мотивації достатньо аби неодноразово переможно підняти український прапор на світовому чемпіонаті з улюбленого єдиноборства – боротьби самбо.

 «В мене дуже багато планів на майбутнє, але перш за все моєю головною метою, як і у всіх українців, є Перемога над ворогом! А вже після цього я почну займатися особистим життям, місце у якому щільно посів спорт!» – гордо і цілеспрямовано висловлює свої думки Єгор.