Вистава, як ви розумієте, не про мешканців цього острова...

19 серпня на сцені Харківського академічного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка заплановано прем’єру вистави «Каліка з острова Інішмаан», у режисерській версії Степана Пасічника, п’єси ірландського драматурга Мартіна
МакДонаха. Персонажі п’єси мешкають на маленькому покинутому ірландському острові, де всі один одного знають, люблять та недолюблюють. Ті, хто мріє покинути Інішмаан, не до кінця усвідомлюють, чим може обернутися для них розлучення з островом.

МакДонах талановито розкриває абсурдні стосунки людей на острові Інішмаан у прояві почуттів, що спонтанно змінюються — від жалю до нещадного сарказму до ближнього. Такий алегоричний прийом визначає особливу стилістику всіх творів МакДонаха, написаних для сцени. Актуальність режисерського прочитання п’єси Степаном Пасічником проявляється через дії та вчинки персонажів приречених від народження існувати у реаліях замкнутого простору. У їхній свідомості десь далеко існує зовсім інший життєвий уклад, про який на острові, воліють лише мріяти. У спектаклі розкривається тема народу, який звик вважати себе малою групою населення, що мешкає на священній території своїх предків. У кожному з них на генетичному рівні закладено почуття страху за майбутнє без звичних кордонів.

Волею нагоди найрозумнішого і в той же час найбільш безталанного юнака, випадає шанс змінити свою біографію. На запрошення голлівудської кінокомпанії, каліка Біллі вирушає до Америки для участі у зйомках фільму про ірландських рибалок. Йому випав шанс побувати на материку і трагічно усвідомити, що і він, і всі мешканці Інішмаана сприймаються цивілізованим світом як дивні типажі архаїчного минулого. Діалоги персонажів на перший погляд сприймаються як відсторонені від зображуваних подій та не мають під собою інформативної складової.

Автор навмисно використовує характерний літературний прийом необхідний для передачі важливих експозиційних обсягів при цьому розкриваючи широкий контекст минулого часу. Для цього МакДонах впроваджує в сюжет двох жінок, здатних вчасно отримувати та ділитися інформацією, але не спроможних впливати на перебіг подій — Кейт та Ейллін. У спектаклі Степана Пасічника їхня функція виразно підкреслена сценічними атрибутами: алегоричними символами часу та простору — годинником та поштовою скринькою. На Кейт та Ейллін покладено завдання щодо підтримки жанрової визначеності вистави. Картини за їх участю це наскрізна лінія розробленого режисером причинно-наслідкового зв’язку — від початку драматичної дії до її логічного завершення. Актриси, які грають Кейт і Ейллін, визначають загальну інтонацію сценічної дії, орієнтованої на глибоко психологічну драму.

Спробою перетворити драму на трагікомедію (так зазначено в афіші), послужили дві інтермедії, але, на жаль, а може на радість, вони не змогли вплинути на стриманий, навіть аскетичний стиль спектаклю, залишаючись у загальному контексті сценічної дії лише фрагментами для розрядки емоційної напруги.
Декораційне оформлення Тамари Левшиної сприймається креативно, скоріше навіть не воно, а сценічний простір, де на перший погляд випадково залишені деталі умовних декорацій згодом перетворюються на конкретне місце дії. Тобто інтер’єри не вибудовуються при зміні картин, а вже готові до появи акторів. Функціональний мінімалізм такого роду сценографії дозволяє охопити поглядом відразу кілька сценічних планів імовірно якогось острова, на якому «мізансценічний» притулок знаходять персонажі драми. Аскетичний образ їхнього одноманітного життя підкреслюється загальною гамою сірих вітдтінків у меблях, костюмах та реквізиту. Сценографія відтворює атмосферу рутинного побуту, але при цьому сценічний простір не несе в собі депресивного настрою, а навпаки контрастує з акторським бажанням виявити у кожному персонажі характерні риси, властиві людям що безпосередньо приймають активну участь у своєму житті.

Постановчий прийом у даному сценографічному рішенні забезпечує дієвий процес перетворення знакових форм та словесних значень у візуальні сценічні образи — Ейлін (Тетяна Гриник, Тетяна Петровська), Кейт (Ірина Роженко Майя Струннікова), Джонні Патінмайка (Роман Жиров, Кирило Лукаш) каліці бажаючого дізнатися про таємницю свого народження Біллі (Антон Гусак), Бартлі (Олексій Грідасов, Яків Озеров), Хелен (Вікторія Орлова), Малюка Боббі (Андрій Борисенко, Михайло Терещенко), Мати Джонні Патінмайка (Людмила Захарчук, Лариса Луніна) та доктора Мак Шеррі (Дмитро Петров, Михайло Терещенко). Перелік діючих осіб у двох складах.

Рідкісний випадок, коли у виставі акторам для сценічного життя відводиться приблизно однаковий час. Це зобов’язує кожного персонажа висловлювати свою дієву лінію через розкриття другого плану ролі. Саме підтексти приковують до себе нашу увагу, натякаючи на те, що криється за двозначними висловлюваннями що спонукають персонажів до протидії. До речі: при прочитанні п’єси Мартіна МакДонаха досить важко індивідуалізувати персонажів на відміну від вистави Степана Пасічника у якій кожен з виконавців чітко виокреслюється як повноцінний і самобутній сценічний образ.

*** Острів Інішмаан площею 9 квадратних кілометрів існує. Це найменший із трьох ірландських островів з населенням у 157 осіб… Вистава, як ви розумієте, не про мешканців цього острова, а про щось важливіше.

Фото Маргарити Корн