ru
uk
Мнения
Подписаться на новости
Печатный вариант “Время”

Волонтерство – це важка праця

Актуальное сегодня14 октября 2022 | 13:53

День народження

24 лютого полковник запасу Юрій Калгушкін, в минулому  начальник обласного Центру комплектації і викладач Харківського університету внутрішніх справ в теперішньому, був готовий до несподіваних сюрпризів, бо  цього дня він святкує  свій день народження, але не до таких…

Коли все почалось, Юрій був у себе вдома. Почувши перші вибухи, екс-військовий комісар Харківщини повномасштабного наступу на Україну не очікував: «Початкова думка у мене була, що тривають обстріли Харківської області із зони проведення Операції об’єднаних сил …», — згадує Юрій. Тільки після того, як він приїхав до штабу оборони, куди його запросили, він зрозумів, що це повномасштабне вторгнення. Готовність до війни, зі слів Калгушкіна, була завжди, починаючи з 14 року – все необхідне було підготовано, але все одне не вірилось що це можливо.

Того ж дня до них з жінкою приїхали їх доньки з дітьми: «Я живу в приватному секторі і маю непогано обладнаний підвал, — пояснює Юрій, — там вони й перебували практично два тижні, поки в 10-х числах березня не евакуювалися на західну Україну».

Чоловік залишився з дружиною та тещею – інвалідом 1-групи… Згодом до них переїхали ще дві родини, у яких, після влучення снарядів було знищено житло на Горизонті. Доречі, вони і досі живуть з родиною Калгушкіних.

-Хороші люди, — зазначає Юрій.

Тижні за три, після від’їзду дочок, у Львів довелось вивезти і мати чоловіка.

У березні в Харкові формувалася нова бригада тероборони. Це відбувалося на очах полковника Калгушкіна, і він, за його словами, побачив, що у новоствореному підрозділі багато чого немає, і це м’яко кажучи.

— Якщо перший, аналогічний підрозділ ми готували протягом 4 місяців, — зауважує Юрій, — закуповували для нього все необхідне за гроші обласної ради – нова бригада створювалася на голому місці. Бригаді потрібно було все…

Це і стало для Юрія поштовхом стати волонтером.

-Я одразу почав дзвонити волонтерам, знайомим мені ще з 14 року – Марині Поляковій, Максиму Зеленському та іншим – вони порадили з’їздити до Чернівців…, – розповідає Калгушкін.

В Чернівцях він познайомився з Володимиром Дорошем — керівником благодійного фонду «Волонтерський штаб захисту України».

-Дві доби ми комплектували все необхідне: подушки, матраци, спальники, ліки, пауербанки та інше… після закінчення відправили до Харкова двадцятитонник, — згадує волонтер Калгушкін. — Потім мене познайомили з керівництвом Львівської ОВА (заступником та відповідальним за гумдопомогу) та почала надходити допомога від львів’ян.

В місті Лева Юрій зустрів багато знайомих харків’ян, з деякими з них створилася гарна команда: Вадим Глушко, екс-заступник голови Харківської облдержадміністрації, який добре знав керівництво Львівської ОВА, Михайло та інші хлопці… Незважаючи на те, що до Юрія, за його словами, надходили пропозиції займатися гуманітаркою для цивільних у великих обсягах, він вибрав військову тему – спочатку допомагали одній бригаді, потім іншій.

Волонтерство – це важка праця

За більше ніж півроку волонтерства що тільки не довелося доставати і доставляти.

— Коли я вперше потрапив на склад Львівської ОВА, я побачив каски 1978 року випуску, ще металеві… а тоді у бригаді не було ні касок, ні бронежилетів – тоді ми відправили перші 150 касок. Каски, — наголошує Юрій, на той момент було найцінніше на тому величезному складі.

Якось Юрій Калгушкін дізнався, що у Львові наш земляк, харків’янин Максим Плехов, налагодив виробництво бронежилетів для ЗСУ — Юрій  кілька разів брав у нього і відправляв до новоствореного підрозділу броніки. Разом з цим були і дуже коштовні речі, серед яких якісні бронежилети та каски ізраїльського виробництва, до речі, які вже проявились у бою: був випадок, коли снайпер супротивника поцілив з гвинтівки у нашого снайпера і каска врятувала тому життя – куля застрягла в касці, на жаль, завдавши певних травм військовослужбовцю, але при цьому він залишився живим.

Завдяки Харківському університету внутрішніх справ військовим передали два автомобілі. Ще були тепловізори, приціли нічного бачення, тощо… Але ж дістати – це тільки частина справи. Загалом Юрій волонтерську діяльність розподіляє на три основних етапи: знайти необхідне, організувати доставку та передати кому необхідно. Доставляти, те що вдалось дістати, також доводилось по-різному.

— Спочатку ми відправляли гуманітарку фурами та спринтерами безкоштовно, — згадує Юрій, — потім ми платили свої гроші, коли вони закінчилися, ми почали домовлятися з хлопцями та скидатися грошима. Потім домовилися возити залізницею потягом інтерсіті (дякую начальнику залізниці Миколі Григоровичу та його синові, які дуже допомагали). Приблизно через місяць використати інтерсіті для перевезень гуманітарки заборонили, і ми почали відправляти пасажирськими поїздами, але їх доводилося перевантажувати на півдорозі, і тут почалися зникнення…

І третя важлива складова волонтерства, можливо найважливіша – прослідкувати, щоб речі потрапили «за адресою»:

-У нас був принцип: все, що ми відправили, має дійти до конкретної військової частини та військовослужбовців!

Взагалі Юрій переконаний – за розкрадання волонтерки  має бути найжорсткіше покарання!

Не зважаючи на те, що бригада ТРО, з якої все почалось, вже давно сформувалася, провела бойове злагодження та блискуче виконує бойові завдання. Юрій Калгушкін планує продовжувати цю справу. За його переконанням — участь волонтерів полегшує виконання бойових завдань, навіть зараз, а на початку війни були такі військові частини, особисто ті, які тільки створювались, забезпечення яких, окрім зброї, відсотків на 60 брали на себе волонтери. Зараз під  опікою Юрія та його однодумців три бригади, один підрозділ морської піхоти та спецпідрозділ.

Подписаться на новости
Коментарии: 0
Коментариев не добавлено
Cледите за нами в соцсетях