“Я — той, кого в армії називають “піджак”. Вже поношений, але міцний”,— офіцер Нацгвардії Полин

Про особливості роботи колишніх «замполітів» поговорили з офіцером по роботі з особовим складом.

Бесіду ведемо під шаленою зливою, на одній з запасних позицій одного з батальйонів нашої 5-ї Слобожанської бригади. Шанці швидко наповнюються водою, у бліндажах доводиться періодично виливати воду з посудин, що підставлені під струмки води у деяких місцях.

Наш герой – людина з гарною українською мовою та харизматичною козацькою зачіскою. Коли він представляється, що його звати Тарас – все стає на свої місця, пазл склався. Просимо нашого героя розповісти про себе. Тарас посміхається на всі козацькі вусата та розпочинає свою оповідь.

«Позивний «Полин». Заступник командира роти по роботі з особовим складом батальйону. Освіта вища технічна, закінчив ХАІ, 10 років працював науковим співробітником, це робота фактично інженера. При інституті була військова кафедра, яку і закінчив», — правильною українською розповідає Тарас.

І продовжує, що був призваний у 2014-му — мобілізований в АТО, третя хвиля.

Цікавимося, як розпочалося для Тараса його особисте 24-те лютого 2022-го. «Полин» охоче розповідає, що після початку вторгнення, 24-го числа, — прийшов до військкомату. У бригаду, де служив раніше, варіантів дістатися вже не було, запропонували Національну гвардію. Тарас погодився, бо хотів швидше взяти участь в опорі окупантам. Але декілька місяців довелося почекати.

І розповідає, що раніше служив у іншому батальйоні, з яким декілька місяців безперервно був у лісах під Кремінною. Але не хоче про це розповідати, видно що офіцер людина скромна. Тоді ми запитуємо, які найбільш поширені проблеми, з якими стикається офіцер по роботі з особовим складом на передовій та у тилу.

Полин задумується, каже, що на початку повномасштабного вторгнення було багато добровольців, мотивувати нікого не було потрібно. Втім, додає, що важливим чинником були та є і фінансова складова, і вчасні відпустки, і нагородження дійсно достойних вояків. Наш Герой вважає, що саме ці чинники допомагають плідно працювати з особовим складом у батальйоні. Що є відсоток людей, які ще не знайшли себе після мобілізації, бо не мали військового досвіду, як Тарас.

«Але настрій бойовий, новачкам допомагають усім колективом, колектив у нас теж бойовий», — оптимістично каже Полин, та продовжує: «Три «кита», на яких базується більшість проблем у нас, – це фінансове забезпечення, яке досі не зафіксовано належним чином (мова йде про виплату додаткових винагород – авт.), відпустки, які через бойові дії не завжди вчасно, та алкоголь, який не вирішує перших двох проблем. І, якщо з першими двома ми боротися не можемо, то з третім китом нам допомагає той самий колектив. Бо бійці самі розуміють на рівні інстинкту самозбереження, що людині, яка була схильна пити, але все одно військкомат її призвав, зброю у руки давати не можна», — значуще каже Тарас.

Не оминули ми й тему психологічних чинників, враховувати які доводиться офіцерам по роботі з особовим складом у бойових підрозділах. Тарас про них розповідає ось так:

«З психології відомо, що кожне обмеження волі, свідоме чи несвідоме, впливає на психіку людини. Армія – це теж, як кажуть цивільні, у певному сенсі обмеження волі. Але ми – військові — розуміємо, що це не нас позбавляють волі, а ми самі йдемо цим шляхом, беручи на себе певну несвободу власних дій задля захисту країни», — розкладає все по полицях Тарас та продовжує: «Постійно спілкуюсь з бійцями, з’ясовую чим вони дихають, які вони мають проблеми. Вчасно надана відпустка, планова чи за родинними обставинами – це хороша профілактика майбутніх викликів по лінії дисципліни. Але певні люди інколи не розуміють, що немає можливості відпустити «сьогодні», бо це армія, а не клуб за інтересами», — акцентує Полин.

Дізнаємося, що, на думку Тараса головне у роботі офіцера роботі з особовим складом. Наш Герой замислюється, але його подальша відповідь напрочуд ясна та логічна: «Головне — постійно треба тримати руку на пульсі підрозділу. З людиною треба говорити не тоді, коли проблема виникла, а тоді, коли бачиш, що вона ще назріває. Вчасно порозмовляти, попередити про наслідки та відповідальність, дати дружню пораду – ось базові завдання «замполіта», як раніше нас називали».

Стає цікавим, чи відчуває Полин себе вже «кадровим» офіцером, чи є різниця між офіцерами запасу на першій та другій війнах?

«Я – той, кого в армії називають «піджак» (це військовослужбовець запасу, що отримав офіцерське звання, закінчивши військову кафедру при вищому навчальному закладі – авт.) Вже поношений, але ще міцний. Військовим себе відчуваю, а різниця у тому, що після закінчення війни кадрові офіцери у більшості залишаться в армії, бо це їх життя, а я повернусь до свого – знов стану цивільним інженером. У нас з колегами цікавий проєкт був, думаю, він знадобиться у розбудові України після завершення війни», — озвучує плани на майбутнє наш Герой.

І тут ми використовуємо свій «туз з рукава» — цікавимося, чому людина, яка мала повне та законне право не йти у військо за мобілізацією, все одно сьогодні в однострої боронить Україну?

«Я одружений, маю трьох дітей, усі хлопчики. Старшому одинадцять років. Так, я маю право не служити, але який це буде приклад моїм козакам? Це мій свідомий вибір – служба у Національній гвардії України», — з великою внутрішньою силою каже батько, офіцер та інженер Тарас.

Погодьтесь, це правильно, що моральним станом нацгвардійців у бойовому батальйоні опікується людина, що може своїм вибором надати приклад багатьом українцям.