Як бойова медикиня 5 Слобожанської бригади «Скіф» рятує гвардійців, тягнучи їх на собі по 12 км
Вона — мати чотирьох дітей, яка добилася, щоб її взяли в бойовий підрозділ Нацгвардії й стала медиком. Рятує на передовій бійців, тягне по 12 кілометрів на ношах. І мріє повернути свою малу батьківщину – Луганщину.
Велика війна заскочила її в рідному Лисичанську. Наталя працювала у виконкомі.
«Було розбито відразу дві дев’ятиповерхівки, де було дуже багато постраждалих. Але адміністрація продовжувала працювати», — пригадує ті дні Наталя, яку Слобожанські «Скіфи» нарекли Матушкою.
Швидко прийшло усвідомлення: треба бути з тими, хто захищає. Та у військкоматі їй відмовляли кілька разів — і через вік, і через те, що жінка. Пропонували службу в ТЦК, але в бойові підрозділи не брали. Родина, а в Наталі четверо дітей, теж не одразу прийняла її рішення.
«Мої діти навіть зараз просто ревнують. Вони кажуть, що ті тобі дорожчі, ніж ми. Але вони розуміють і підтримують мене», — розповідає Наталя.
До 5 Слобожанської бригади «Скіф» жінку спершу взяли діловодом. Та, коли побачили диплом медика, запропонували спробувати себе у якості бойового медика. Наталя 27 років не займалася медициною, але погодилася.
«Прийшлось усе заново почитати, вивчити. У мене не було часу на те, щоб розкачатися. Тому я все робила між виходами на бойові», — пригадує Матушка.
Про свій перший бойовий досвід згадувати досі боляче.
«Було просто пекло. Це була купа поранених. І в той час, коли почали кричати, я вже забула про все. Я забула про страх, я забула про все. Я чула тільки, що мене кличуть — і все. І я розуміла, що їм тяжче, їм важче, і я потрібна там», — пояснює Наталя.
Матушка добре пам’ятає першого врятованого хлопця.
«Він просто кричав: «Якщо я без ноги, бо він її не відчував, просто добийте мене, добийте мене». Все, що я пам’ятаю, — це те, що я йому обіцяла: «Ми обов’язково будемо танцювати, і все буде добре!»», — говорить Наталя.
Після таких виходів бійці й дали нашій посестрі позивний «Матушка». Вона для них — і найближчий друг, і психолог. Наталя витягла так багато хлопців, що пам’ятає не за іменами, а за пораненнями.
«Ми пам’ятаємо, коли тобі кажуть: «От пам’ятаєш, Кремінна, нога, третя сосна». Оце так. От тоді ти це згадуєш. У мене був випадок, коли це був не наш боєць. Ми потім випадково перетнулися на полігоні. І він пізнав мене по одній єдиній фразі: «От ти пам’ятаєш, ось там зірвалась машина, і ти забрала другого пораненого, ти його тягла на ношах і сказала одну єдину фразу: “Ну, ти тепер молися. Господи, допоможи”». Ось по цій фразі він мене пізнав», — пригадує Матушка.
Рятуючи бійців, жінці доводилося тягти пораненого більш як 10 кілометрів.
«12 км — це волокуші. Буває так, що і так стається, що немає групи евакуації або група евакуації залишається на підтримку позиції, і ти тягнеш, скільки можеш витягнути», — розповідає Наталя.
«Матушка» показує свій наплічник.
«Це називається рідний і надійний побратим, який не просто закриває спину. Тут знаходяться розчини, ампульні препарати, системи, внутрішньокісткові доступи».
Каже: від 2022-го змінився і характер війни, і методи надання домедичної допомоги.
«Ми раніше дуже неспецифічно ставилися до тампонади й всіх цих маніпуляцій. У нас було більше ампутацій, і повинна була бути дуже швидка евакуація. Зараз найбільше з тампонадою хлопець провів 22 доби. І він залишився з кінцівкою», — розповідає медикиня.
Та й бійці постійно навчаються тактмеду, їхні дії вже настільки професійні, що дивуються навіть лікарі.
«Хлопці добу тримали пораненого — і вони врятували його. Вийшов хірург і сказав: «Покажіть мені оту пігулку чарівну, якою ви його протримали з такою кількістю внутрішніх ушкоджень. Ви його врятували»», — пригадує випадок Наталя.
Сидячи в бліндажі, Наталя мріє…
«Пройтися по своїй рідній Луганщині. Все-таки я дуже сподіваюся, що мій будинок залишиться цілим».
А після війни хотіла б розбудовувати місцеве самоврядування.
«І якщо саме на ці посади й в цій адміністрації прийдуть люди, які дійсно знають ціну цьому всьому, які здобували цю перемогу, які знають ціну кожного метра цієї землі, то в нашій країні дуже багато зміниться», — впевнена бойова медикиня 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.