З днем Захисників та захисниць України!

Вже майже 10 років в Україні 14 жовтня офіційно вважається Днем захисників та захисниць України. Але дійсно святом для багатьох українців ця дата стане, напевне, вперше. Мені здається, мало хто буде заперечувати, що багато для кого, особливо на сході країни, святом до останнього залишалося 23 лютого, а хтось взагалі не визначав ніякого дня. Але все змінилося за мить в цьому році, …

Харківщина — форпост Європи

Вранці 24 лютого, масований артобстріл Російської артилерії вщент  зруйнував 23 лютого як свято, навіть для його прихильників, і викреслив його  із свідомості більшості Українців. Свято затьмарили події наступного дня,  який увійде в новітню історію України як день жалоби – день початку війни. Напевно, самої підступної за весь час існування України…

Кремль сподівався за три дні скорити Україну та захопити Київ. Але несподівано для всього світу, українці продемонстрували рішучість, сміливість та єдність і дали впевнену відсіч ворогу. Збройні сили України (ЗСУ) разом з добровольчими батальйонами, всупереч, не вагаючись, зустріли цю навалу та зруйнували наполеонівські плани  супротивника, зробивши «ЗСУ» світовим брендом, а про мужність і непохитність українського народу заговорила вся планета.

Військові ніколи не сумнівались в собі і спроможності Збройних сил відбити повномасштабний наступ російських військ – пам’ятаю, як рік тому, під час розмови з тоді ще начальником обласного центру комплектації, а тепер волонтером і офіційним представником однієї з бригад Харківської тероборони полковником Юрієм Калгушкіним, на моє запитання – чи здатні ми встояти в разі наступу? – він, не вагаючись, відповів: «Звісно, так!». І посміхнувся… немов, щось знає таке, що надає йому впевненості, але про те не можна казати і наголосив: «Харківська область —  форпост Європи!» І так сталось, що ті слова були пророцтвом…

Військові здавати Харків не збиралися

Вранці 23 лютого, коли ще було темно, росіяни напали на Україну. І хоча про наміри північного сусіда нас попереджали іноземні розвідки заздалегідь, більш того, називали можливі дати наступу, для багатьох українців це стало несподіванкою. Навіть чимало військових не очікували наступу з усіх боків.

-Відсотків на 40, для мене, повномасштабне вторгнення було несподіванкою, – згадує Юрій Калгушкін, – я відчував – це можливо, але в душі була надія, що розпочнеться дуже серйозне загострення у зоні проведення операції об’єднаних сил (ООС), а не по всій Україні… Але готувались!

В той день біля сьомої ранку Юрія запросили до штабу оборони Харкова. Пробивши там деякий час, полковнику Калгушкіну стали зрозумілі обсяги загрози. В штабі, за його словами, панувала атмосфера спокою та впевненості.

Було зрозуміло – військові місто здавати не збираються! Навіть в супереч очікуванням  та прогнозам багатьох західних експертів і місцевих державних діячів, про що вони не  раз публічно заявляли.

Наступний тиждень Юрій Калгушкін знаходився у штабі і був обізнаним з того, як Харківщина, яку він сам колись назвав форпостом Європи, виконувала цю історичну роль.

Штаб оборони, зі слів полковника, почав працювати майже з самого початку наступу. До його складу увійшли представники усіх силовиків (на рівні замів та керівників відділів) і, в першу чергу, військові харківського гарнізону. Організував і очолив роботу штабу начальник гарнізону,  бригадний генерал Сергій Мельник – робота розпочалась… Перший тиждень був самим важким, особливо перші три-чотири доби. Кожної години до штабу надходила нова інформація стосовно змін на фронті, на яку треба було оперативно реагувати – і реагували. На другий день додалась робота по боротьбі з корегувальниками.

Основне навантаження по захисту Харківщини полягло на 92 механізовану бригаду та бригаду Нацгвардії. Бійці цих підрозділів героїчно, без перебільшення, давали відсіч на фронті довжиною більш ніж триста кілометрів, супротивнику, в декілька разів переважаючому за чисельністю солдат та, подекуди, в десятки разів за кількістю озброєння і боєприпасів. Доречи, на озброєнні бригади Національної гвардії, в більшості, була тільки стрілецька зброя: автомати, кулемети, пістолети та легка броньована техніка. Але навіть на бронетранспортерах вони спроміглись дати відсіч російським танкам. Також в бій вступили офіцери та курсанти Харківського національного університету повітряних сил, які ціною свого життя сумлінно боронили місто. У перші дні війни, за словами Калгушкіна, найбільше, бракувало інформації про ворога – його чисельність та місце розташування. В цьому дуже допомогли місцеві мешканці. Від них поступали вкрай необхідні данні — люди розповідали про пересування росіян та їх техніки  з усіх куточків, доповнюючи інформацію від військових.

-Нехай іноді помилково та неписьменно, але йшла інформація від людей з різних районів міста та області, — зазначає Юрій.

З заходу, півночі та сходу війська РФ стояли біля окружної дороги. А коли російські військові прорвались до Харкова і зайшли на Північну Салтовку та Павлове поле, зав’язались вуличні бої. Місто переповнювали ворожі диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ), вони складались з гарно підготованих військових спеціалістів, яких готували не один рік. Подекуди чисельність таких груп налічувала до двадцяти і більше людей. На боротьбу з ними було залучено Нацгвардію, СБУ, тероборону та частково поліцію.

Приблизно на п’ятий день до борони міста долучилась бригада територіальної оборони, і ще одна почала формуватися. Взагалі тероборона, як і добровольчі батальйони, це окрема сторінка в історії про захист Харківщини та України в цілому. Тут важко зустріти зайву людину, бо вступ до таких підрозділів є свідомим вибором, в більшості випадків продиктований відчуттям відповідальності за безпеку своєї родини, селища, міста та загалом країни. Доречи, український прапор  на кордоні з Росією (фото цієї події облетіло весь світ)  встановив військовий саме тероборони Харкова. Він на фронті с чотирнадцятого року. Спочатку воював в складі одного з добровольчих батальйонів, який згодом увійшов до складу ЗСУ, а з початком повномасштабного наступу вступив до тероборони. Обидві бригади тероборони Харкова, згодом, приймали участь у звільненні Харківської області під час нещодавнього контрнаступу, Добровольчі батальйони або  добробати, як їх ще називають, вступили в бій з перших хвилин війни. Серед іншого, бійці підрозділа «Кракен» проводили операцію з ліквідації російських військових, захопивших школу на вулиці Шевченка…

На четверту-п’яту добу, зі слів Юрія Калгушкіна, остаточно налагодилась робота штабу оборони.

-Все зайве і всіх зайвих забрали… Виробився алгоритм роботи і, головне, з’явилася інформація в достатньому обсязі, зокрема про сили та засоби, як противника, так і наших, проте разом із цим і розуміння ситуації загалом. Керівництво штабу приймало правильні рішення в тій ситуації, яка змінювалася щогодини… Я думаю, це сприяло тому, щоб Харків не був захоплений, — впевнений полковник Калгушкін.

Здобутками ЗСУ вражається весь світ… навіть ворог!

Так пройшов перший тиждень оборони Харкова, а разом з тим України і, як вважають чимало експертів та політиків, — Європи в цілому. Цей тиждень, на думку багатьох військових, був найтяжчим у цій війні. Якщо б Харків не встояв – хто знає, як розгортались би події?.. Поступово, від оборони ЗСУ перейшли до контрнаступу і почали звільняти захоплені території Харківщини. Спочатку було звільнено окремі селища, такі як: Мала Рогань Ольхівка, Кутузівка… а згодом, Збройні сили звільнили майже всю Харківську область і продовжують звільняти Українськи території інших областей країни.

Згідно даних Генерального штабу,  під час звільнення Харківщини було захоплено військової техніки РФ більш, ніж поставлено нашими західними партнерами за весь час війни. І це якщо рахувати тільки справну. Зараз здобутками ЗСУ вражається весь світ… навіть ворог!

З Днем захисників та захисниць України!