Мастера культуры: кинематографисты
Зоя Алфьорова: «Багато хто виступав проти дублювання українською мовою. Та життя показує, що україномовність виправдовує себе»
Союз кинематографистов Украины (СКУ) был создан в феврале 1957 года как республиканское отделение Союза кинематографистов СССР, но организационно оформился только в 1963 г.
Ещё до обретения Украиной независимости, в 1990-м, СКУ стал самостоятельной творческой структурой.
В 2000 г. организации был предоставлен статус национальной, и она стала называться Национальный союз кинематографистов Украины (НСКУ).
В составе НСКУ существует два отделения — Одесское и Крымское, а также 15 областных организаций: Винницкая, Волынская, Днепропетровская, Донецкая, Житомирская, Запорожская, Ивано-Франковская, Кировоградская, Львовская, Полтавская, Харьковская, Херсонская, Черкасская, Черниговская, Черновицкая.
В настоящее время, как сообщает украинская Википедия, в творческое объединение входит 1223 человека: режиссёры, актёры, операторы, сценаристы, художники, кинокритики, продюсеры, композиторы, звукорежиссёры.
На вопросы газеты «Время» отвечает председатель Харьковской областной организации НСКУ Зоя Алфёрова.
На честь
Олександра Довженка
— Эта публикация приурочена к вашему, так сказать, профессиональному празднику, Дню украинского кино (в этом году — 11 сентября). Вы и ваши коллеги отмечаете (и как) этот день? Кстати, есть ли вообще необходимость в таких датах-напоминаниях?
— Дійсно, День українського кіно — це символічна дата, вона пов’язана з Олександром Петровичем Довженком, бо кожного року святкування відбуваються у найближчу суботу до його дня народження (10 вересня. — Ред.). Як відомо, постать Олександра Довженка є знаковою.
Українці в цілому мають змогу знайомитись зі скарбами українського екранного мистецтва: як класичного, так і сучасного. Спілка завжди має низку заходів, яку вона реалізує в День українського кіно. Це майстер-класи, кіноперегляди, творчі зустрічі тощо. Кожний осередок планує свої заходи у співпраці з вищими начальними заходами, освітніми та культурними установами та організаціями. Українці в цілому мають змогу знайомитись зі скарбами українського екранного мистецтва: як класичного, так і сучасного.
На мою думку, такі «нагадування» вкрай важливі, адже до екранного мистецтва долучаються нові глядачі, а поціновувачі знаходять для себе новий матеріал для споглядання та естетичної насолоди. Але, можливо, частина переглядів буде організована в онлайн форматі у зв’язку з карантинними обмеженнями.
— Что вы считаете ключевой целью своей организации? Иначе говоря, зачем она сегодня нужна? Какие первостепенные задачи вы ставите перед собой и как их решаете?
— Метою спілки, згідно з її статутом, є активне сприяння розвитку українських екранних мистецтв як органічної складової національної та світової культури, участь у створенні концепцій розвитку та співпраці кіногалузі і телевідеопростору, захист творчо-професійних, авторських і соціальних прав членів спілки.
— Разнообразные творческие союзы появились задолго до советского периода, но именно при СССР они оказались до крайности формализованы. Что полезного вы взяли из советского прошлого, а от чего безоговорочно отказались?
— Так, більшість творчих спілок є породженням сталінського періоду в історії СРСР. Тоді завданням влади було контролювання та ідеологічне «надихання» творчої інтелігенції, що вимагало чіткої формалізації діяльності таких творчих об’єднань.
Історія СКУ вказує на те, що наша спілка є «дитям шестидесятників», ця спілка була створена у роки «відлиги», і досі її діяльність просякнута духом свободи та творчої незалежності. За часів СРСР саме в Будинку кіно, згідно з рішенням секретаріату СКУ, пройшли перші установчі з`їзди «Меморіалу», київського «Руху», реорганізація «Гельсінської спілки» в партію та її установчий з`їзд й інші важливі події в історії України.
На сьогодні левова частина членів нашого об’єднання вже є класиками і мають похилий вік, але спілка розпочала процес оновлення своїх рядів за рахунок представників «нової української хвилі» в екранному мистецтві.
— В свое время В. И. Ленин заявлял: «Свобода буржуазного писателя, художника, актрисы есть лишь замаскированная (или лицемерно маскируемая) зависимость от денежного мешка, от подкупа, от содержания». Но люди старшего поколения хорошо помнят, что такое партийный диктат, цензура и самоцензура. Что, на ваш взгляд, хуже из этих двух зол? Является ли в наше время свобода творчества осознанной необходимостью денег?
— Це філософське питання. Постколоніальна Україна стала частиною капіталістичного світу. Ще Маркс обґрунтував механізми функціонування капіталізму. І хоч ми знаходимось на перетині різних його фаз розвитку, треба чітко розуміти роль грошей у цій соціально-економічній системі. Ми є представниками індустрій. Індустріальний спосіб виробництва вимагає відповідних до цього правил. І хоч частка фрілансерів динамічно збільшується, здебільшого кіно- та телевиробництва є колективними. Розуміння своєї ролі як творців аудіовізуальних творів спирається на свідоме реагування на конкретну економічну ситуацію, закони продюсування тощо. Втім, існування «авторського твору» в нашій сфері демонструє силу «творчого Я» конкретних митців (режисерів, сценаристів тощо). Наявність таких особистостей стимулюється та активно підтримується професійним середовищем через систему рейтингів, професійних пітчингів, відзнак Академії кіно і т. д.
— В продолжение вопроса: на ваш взгляд, есть ли и в каком виде ныне цензура? С другой стороны, те же художественные советы, выступающие, скажем, в рекомендательной роли, помогают или мешают развитию творческой личности?
— В незалежній Україні формується (і не без ускладнень) перехід на ринкову модель екранного виробництва та державну підтримку такого виробництва через низку відповідних державних інституцій (Український культурний фонд, Держкіно тощо). Я вважаю, що Україна йде правильним шляхом. Вона формує ринкові механізми існування індустрій, інтегруючись у світовий культурний простір. Робить це дуже активно. Хотілось би підтримати цю стратегію створення прозорих механізмів розподілу державних коштів на творчі проєкти. Це не стосується прямого втручання у виробничий процес (підбір акторів, локацій і т. ін.). Таке лобіювання не є цензурою у «чистому вигляді», але заважає прозорості розподілу державних коштів на екранні проєкти.
Наглядові ради таких інституцій повинні дотримуватись цих демократичних правових засад і не перетинати «червоні лінії», намагаючись в «ручному режимі» лобіювати фінансування певних проєктів.
— Есть ли на Харьковщине проблема с сохранением творческого наследия ваших предшественников, действительно внесших достойный вклад в национальную культуру? Что ваша организация делает для этого?
— Харків має кінематографічну спадщину. Це сюжети Альфреда Федецького, аматорів доби раннього кінематографа тощо. Те, що збереглося — приміром, ігровий сюжет «Кума Феська» або зйомки робочих моментів ігрової стрічки
С. Ейзенштейна «Бежин луг» на Слобожанщині, ще у часи СРСР Олександр Шимон передав на зберігання до кіноархіву СРСР (нині це кіноархів Росії). У 2000-ні роки НСКУ підтримала звернення української влади про повернення матеріалів екранної української спадщини, але намарно. Частину українських плівок та архівних матеріалів (сценарних матеріалів, наприклад) викупив за кордоном у колекціонерів фонд «Відродження». Зараз роботою з такими колекціями займається Національний центр Олександра Довженка (Довженко-центр) — державний кіноархів, який є єдиним в Україні членом Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF).
«Наш осередок невеликий, але активний»
— Вам известно, существуют ли другие творческие союзы той же профессиональной направленности? Какие разногласия, в том числе идейные, имеются у вас с ними?
— Існують різні професійні неформальні та напівформальні організації, які доповнюють діяльність нашої спілки. Наприклад, Асоціація діячів медіаосвіти, Українська кіноасоціація, Асоціація кіноіндустрії України, Українська кіноакадемія тощо. Ми усі щільно пов’язані, усі співпрацюємо. Чи маємо ми різні підходи до вирішення тих чи інших професійних проблем? Безумовно. Свобода дискусій є необхідністю та всіляко підтримується усіма членами професійної спільноти.
Нам важливо підтримувати фестивальний рух Слобожанщини. Ми активно співпрацюємо з фестивалями «Дитятко», «Бардак», «KharkivMeetDocs» та багатьма іншими, різними аудіовізуальними проєктами, які народжуються в Харкові. Осередок входить до складу Східного відділення Академії мистецтв України, інтегруючись у своїй діяльності з іншими творчими спілками.
— Кто имеет право стать членом вашей организации? Каковы критерии отбора? И за что могут исключить из неё?
— Це, насамперед, діючі кінематографісти та телевізійники різних професій.
Прийом у члени НСКУ здійснюється приймальною комісією Національної спілки кінематографістів України на підставі письмової заяви претендента. Обласні осередки мають право рекомендувати тих чи інших кандидатів у члени спілки за критеріями, визначеними у статуті. Це, у першу чергу, творчий доробок претендента. Але важливі й інші чесноти.
Позбавлення членства у спілці можливе за неодноразове порушення положень статуту НСКУ; у разі несплати членських внесків протягом двох років поспіль; за діяння, що визнані правлінням НСКУ як такі, що несуть у собі ризик банкрутства спілки або неправомірного відчуження її майна та ін.
— Сколько членов, хотя бы приблизительно, в вашем творческом союзе?
— Хоча наш осередок доволі невеликий за чисельністю (на сьогодні — 15 членів), але активний. Це режисери, продюсери, оператори, кінознавці, чия діяльність давно вийшла за межі Слобожанщини.
Член нашої спілки В. Миславський (який, до речі, став цього року членом-кореспондентом Академії мистецтв України) є визнаним дослідником творчості Довженка та діяльності Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), активно популяризує свої дослідження. Наші члени є активними учасниками національних та світових фестивалів і навіть їх організаторами. Г. Кофман, до прикладу, є продюсером багатьох стрічок світового рівня і одним з організаторів міжнародного кінофестивалю «Docdays». Кожен з членів нашого осередку є активно діючим. Це вкрай важливо.
Статут нашої спілки не передбачає фінансування певних проєктів, але передбачає створення власних виробничих студій, якщо на це знайдуться кошти. Нашим завданням як осередку є створення певного суспільного резонансу щодо творчого доробку в нашій сфері, культурної екранної спадщини. Культурно-просвітницькі заходи (майстер-класи, кіноперегляди, організація кінопрем’єр, презентація книжок) є основним інструментарієм нашої діяльності.
Будучи деканом факультету кіно-, телемистецтва Харківської державної академії культури (зараз це факультет аудіовізуального мистецтва) мені доводилось організовувати і проводити до 1200 заходів на рік. Зараз я очолюю робочу групу Міністерства культури та інформаційної політики України з нашої спеціальності, є розробником стандартів вищої освіти з неї.
Наявність двох факультетів у місті, активізація молоді у своїй професійній діяльності надає нам надію на поповнення. Наші колеги у приймальній комісії доволі суворі.
— Взимаются ли в вашей организации членские взносы? Каков их размер (в месяц, в год)?
— Так, ми сплачуємо членські внески. Осередки не мають власного рахунку і не ведуть самостійну фінансову діяльність. Бухгалтерію має лише Одеське відділення. Свої внески ми сплачуємо в Києві. Для всіх працюючих членів — це 100 грн на рік, для непрацюючих пенсіонерів— 50 грн на рік.
— Какие преимущества (материальные или моральные) имеет член вашего союза по сравнению с «неохваченными» творцами или принадлежащими к альтернативным организациям? В чем ваше отличие от соответствующего профсоюза?
— Переваги перебування у спілці, насамперед, моральні. Масштаб нашого осередку не передбачає вагомої матеріальної підтримки. Наші з’їзди важливі як майданчики для професійного спілкування, члени спілки перетинаються на різних заходах, щільно комунікуючи. Ця щільність і забезпечується «дахом» (фігурально кажучи) спілки. Але, дійсно, на сьогодні складається новітня «архітектура» таких професійних комунікацій як онлайн, так і оффлайн. І це добре. Може, ця «архітектура» інтегрує творчі спілки, а може, з часом поглине їх. Життя покаже. Важлива не форма організації такої професійної комунікації, а її змісти. Це є головним.
— Имеет ли ваша организация финансовую или другую материальную поддержку со стороны государства?
— Наскільки я знаю, держава не втручалась у процес фінансування НСКУ. Підтримка спілки відбувається за рахунок самої спілки. Джерела її фінансування — це власний рахунок спілки, який свого часу активно поповнювався; оренда приміщень Будинку кіно, членські внески тощо.
— Руководитель вашего союза — выборная должность? Получаете ли вы денежное вознаграждение за свою деятельность или работаете на общественных началах?
— Голова спілки — це виборна посада з затвердженою зарплатнею. Її розмір визначається бюджетом НСКУ. Голови осередків теж обираються, але працюють на добровільних засадах.
Держзвання як «капіталізація» творчості
— Как вы сами пришли в эту профессию? Что стало решающим в выборе жизненного пути?
— Це довга історія. Моя освіта та мої інтереси стали визначальними. Зустріч з Олександром Шимоном (1920–1993), режисером, кінознавцем, який «відкрив» багатьох піонерів українського кіно, був учнем Олександра Довженка і став одним з моїх педагогів, зіграла важливу роль. Вважаю, що людиною у виборі свого шляху рухає цікавість та насолода від предмету своєї цікавості.
— Кто лично для вас является ориентиром в творчестве — в мире, Украине, на Харьковщине?
— Екранна творчість — це безмежна кількість творів, персоналій, моделей існування у мистецтві. У мене багатий досвід глядача, а не тільки експерта. Є чимало творів, які я ладна переглядати по кілька разів. Я зацікавлений, вдячний глядач.
— Язык — один из главнейших инструментов в вашей профессиональной деятельности. Насколько важна в нынешнем глобализированном мире национальная идентификация (а ведь язык — один из её основных маркеров)?
— Я погоджуюсь з тим, що національна культура визначається певними індикаторами, серед яких мова є одним із найважливіших. Свого часу український кінопрокат втратив багато грошей, мовно «звузивши» надання прокатних посвідчень фільмам. Багато хто виступав проти дублювання українською мовою. Та життя показує, що україномовність виправдовує себе. Втративши в грошах, ми не втратили в цінностях. Мова — це національна цінність. Коли ми пройдемо стадію своєї національної ідентифікації, коли ми виробимо протиотруту гібридному інформаційному впливу, може тоді англійське дублювання, прийняте на всіх фестивалях світу, стане звичною справою для наших глядачів. Зараз навчати українською, продукувати українську в аудіовізуальному контенті відповідно до законодавства України вкрай важливо. Ми знаємо, що відтворення культурних кодів нації в мистецтві є частиною такої ідентифікації. Завдання професіоналів — робити це талановито.
— Ощущают ли кинематографисты на себе проблемы плагиата и пиратства? Можно ли что-то противопоставить этим явлениям в «оцифрованном» мире?
— Дійсно, у глобалізованому сучасному світі ці проблеми актуальні. Сформований візуальний тезаурус використовується усіма професіоналами світу і плагіату важко уникнути. Сіквели, «твори за мотивами», екранні адаптації створюють доволі крихку межу. До того ж у нашій країні відсутнє адекватно сформоване правове поле захисту авторських прав. Це є державною проблемою, проблемою професійних спільнот. Ми усі відчуваємо загрозу від пролонгування вирішення цих проблем.
— «С кем вы, мастера культуры?» — этим вопросом в своё время творческих людей озадачил Максим Горький. С вашей точки зрения, может ли искусство развиваться вне реалий общественной жизни? Если нет, то должно ли оно, так сказать, откликаться (и как) «на злобу дня»?
— Питання звучить «по-комуністичному». Мистецтво завжди віддзеркалює проблеми суспільства «у просторі і часі». За останні десять років сформувалось нове покоління кінематографістів, яке вже має світове визнання. Фільми В. Васяновича, А. Лукіча, Ю. Грицини,
І. Цилік, Н. Ворожбіт, Р. Бондарчука та багатьох інших визнанні професіоналами всього світу. Кращі твори мистецтва є метафізично важливими, вони створенні так, що залишаються в історії людства, в історії мистецтва. Справжні «майстри культури» залишаються віч-на-віч із вічністю.
— За редким исключением (например, награждение титулом «сэр» или «дама» в Великобритании наиболее выдающихся деятелей культуры) в мире отсутствует практика присвоения государством почётных званий за творческие достижения. Как вы считаете, не пора ли упразднить данное советское «наследие» — все эти категории «народных» и «заслуженных»? А лично вы в этом смысле выделены державой? И, к слову, участвует ли ваша организация в выдвижении «на отличие»?
— Поки усі державні системи (освітня, культурна тощо) не заміщені відповідно до наявної економічної формації демократичними інституціями, захищеними відповідними правовими механізмами, зазначені регалії виконують охоронну функцію для людей (та інституцій), які їх мають. Вони, таким чином, у перехідний спосіб «капіталізують» їх творчий доробок і досвід. Коли країна повністю звільниться від залишків свого колоніального минулого, ця практика зникне. Що буде натомість, життя покаже, адже люди залежні від вигуків «Ку!», дзвіночків і «червоних штанів».
Я особисто маю наукове звання, певні відзнаки, але ставлюсь до них по-філософському.
Осередок має право брати участь в рекомендаціях на відзнаки, але ми користувались цим правом років 20 назад.
— Сформулируйте критерии, которые помогут неспециалисту в вашей области понять разницу между хорошим произведением и плохим.
— Це критерії, які вирізняють культурну людину від некультурної. Коли ти багато читаєш, багато дивишся, порівнюєш, аналізуєш і насолоджуєшся, ти поступово стаєш обізнаним у цій різниці, у тебе формується неприйняття несмаку, низької естетичної якості твору. Освіта є лише малою частиною цього процесу. Суто технологічні компетентності не замінять загальну культуру, світогляд, широту поглядів, неупередженість та інші риси культурної людини.
ЛИЧНОЕ ДЕЛО
Зоя Ивановна Алферова родилась и училась в Харькове.
Почти 40 лет преподавала в Харьковской государственной академии культуры, занимала должности от преподавателя до декана. Сейчас — заведующая кафедрой факультета аудиовизуального искусства Харьковской государственной академии дизайна и искусств.
Является разработчиком Стандарта высшего образования по специальности «Аудиовизуальное искусство и производство» двух уровней.
Доктор искусствоведения, профессор.
Имеет государственные награды.
Харьковскую областную организацию НСКУ возглавляет с 2003 года.
Замужем, имеет детей и внуков.
Другие публикации цикла «Мастера культуры»:
Театральные деятели — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-teatralnye-deyateli/
Хореографы и танцовщики — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-horeografy-i-tanczovshhiki/
Кузнецы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kuzneczy/
Звукорежиссёры — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-zvukorezhissyory/
Краеведы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kraevedy/
Журналисты — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-zhurnalisty/
Архитекторы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-arhitektory/
Фотохудожники — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-fotohudozhniki/
Кобзари и бандуристы — https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kobzari-i-banduristy/
https://timeua.info/aktualnoe-segodnya/mastera-kultury-kobzari-i-banduristy-2/